Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Історія ГУЛАГу
Історія ГУЛАГу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Історія ГУЛАГу

Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:

«Історія ГУЛАГу» (Пулітцерівська премія 2004 р.) — перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбом спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, гак і на результати власної великої дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу.
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 317
Перейти на страницу:

Однак зізнання могло також відігравати важливу роль і для агентів НКВД, які проводили розслідування. Можливо, отримання зізнань допомагало їм переконувати самих себе у законності того, що вони чинять: зізнання надавали абсурду масових свавільних арештів видимість хоч якоїсь гуманності чи принаймні законності. І, як це було у справі «польських шпигунів», зізнання також давали підстави, необхідні для арешту інших. Радянська політична й економічна система також мала маніакальну пристрасть до результатів — виконання планів і норм, — а зізнання являли собою «підтвердження» успішності слідства. За словами Конквеста, «встановився принцип, що зізнання є найкращим можливим результатом. Здатні його отримати вважалися успішними співробітниками органів безпеки, а погані співробітники НКВД довго не жили»[486].

Та якою б не була причина манії НКВД до зізнань, слідчі зазвичай добивалися їх, не впадаючи ні у крайню нав’язливу цілеспрямованість, як це було у випадку «польських шпигунів», ні у байдужість, з якою ставилися до Томаса Сговіо. Натомість в’язні стикалися з сумішшю цих двох варіантів. З одного боку, НКВД вимагав, щоб вони зізнавалися і звинувачували самих себе й інших. З іншого боку, здається, що НКВД відчував інертну незацікавленість у результатах.

Ця дещо сюрреальна система вже діяла у 1920-ті роки, до Великого терору, вона залишалася дієвою і через багато років після його закінчення. Вже 1931 року співробітник, який проводив слідство у справі Володимира Чернавіна, науковця, звинуваченого у «шкідництві» й саботажі, погрожував йому смертю, якщо той відмовлятиметься зізнаватися. Іншим разом він сказав Чернавіну, що той отримає «м’якший» табірний термін у разі зізнання. Зрештою, він почав по-справжньому благати Чернавіна дати фальшиві свідчення. «Ми, співробітники слідства, теж змушені брехати, ми теж говоримо речі, які не можна заносити до протоколу і під якими ніколи не поставили б свого підпису», — умовляв його слідчий[487].

Коли результат важив для них більше, в хід ішли тортури. Справжні фізичні побиття, як видається, у період до 1937 року були заборонені. Один колишній співробітник ГУЛАГу підтверджує, що в першій половині 1930-х років це було недвозначно протизаконним[488]. Але зі зростанням потреби в отриманні зізнань провідних членів партії тортури починають застосовуватися — ймовірно, це відбувається 1937 року, хоча знову припиняється 1939-го. Радянський лідер Микита Хрущов публічно визнав це 1956 року: «Як це можливо, щоб людина зізнавалася у злочинах, яких не скоїла? Тільки в один спосіб — через застосування фізичних методів тиску на неї, тортури, приведення її у несвідомий стан, позбавлення здатності мислити, позбавлення людської гідності. Так отримувалися "зізнання"»[489].

У цей період застосування тортур набирає такого розмаху — і так часто викликає сумніви щодо своєї доцільності, — що на початку 1939 року Сталін сам розсилає обласним начальникам НКВД листа на підтвердження того, що «від 1937 року в НКВД практика застосування [до в’язнів] фізичного тиску була дозволена Центральним комітетом». Він пояснював, що така практика дозволялася «лише стосовно таких явних ворогів народу, які користаються гуманними методами слідства з тим, щоб безсоромно відмовлятися видавати змовників, які місяцями не дають свідчень і намагаються перешкоджати викриванню тих змовників, які ще залишаються на свободі».

Далі у листі йшлося, що він вважає це «цілком правильним і гуманним методом», хоча і визнає, що часом він міг застосовуватися до «випадково арештованих чесних людей». Цей зловісний лист, очевидно, вказує на те, що Сталін сам знав, які методи застосовуються в ході слідства, і особисто їх схвалював[490].

Існує дуже багато свідчень колишніх в’язнів про те, що у цей період під час слідств їх жорстоко били, іноді завдаючи тяжких травм. Євгеній Гнєдін пише, що його вдарили по голові відразу двоє співробітників — один зліва, а інший справа, а потім продовжували побиття гумовим кийком. Це відбувалося в особистому кабінеті Берії, у присутності Берії в Сухановській тюрмі[491]. НКВД також практикував методи катувань, відомі таємним поліцейським силам інших епох, наприклад удари в живіт торбинками з піском, переламування рук і ніг або зв’язування рук і ніг за спиною і підіймання вгору[492]. Одну із найжахливіших розповідей про фізичні тортури залишив театральний режисер Всеволод Мейєрхольд, офіційна скарга якого зберігається у його справі:

вернуться

486

Conquest, The Great Terror. — p. 130, 131.

вернуться

487

V. Tchemavin. — p. 156–163.

вернуться

488

Наринский. Воспоминания плавного бухгалтера ГУЛАГа. — с. 60.

вернуться

489

Таємна доповідь Хрущова, подається у Khrushchev. — p. 585.

вернуться

490

Jansen, Petrov.

вернуться

491

Гнедин. — с. 24–31.

вернуться

492

Conquest, The Great Terror. — p. 121.

1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 317
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)