Історія ГУЛАГу

Коли результат важив для них більше, в хід ішли тортури. Справжні фізичні побиття, як видається, у період до 1937 року були заборонені. Один колишній співробітник ГУЛАГу підтверджує, що в першій половині 1930-х років це було недвозначно протизаконним[488]. Але зі зростанням потреби в отриманні зізнань провідних членів партії тортури починають застосовуватися — ймовірно, це відбувається 1937 року, хоча знову припиняється 1939-го. Радянський лідер Микита Хрущов публічно визнав це 1956 року: «Як це можливо, щоб людина зізнавалася у злочинах, яких не скоїла? Тільки в один спосіб — через застосування фізичних методів тиску на неї, тортури, приведення її у несвідомий стан, позбавлення здатності мислити, позбавлення людської гідності. Так отримувалися "зізнання"»[489].

У цей період застосування тортур набирає такого розмаху — і так часто викликає сумніви щодо своєї доцільності, — що на початку 1939 року Сталін сам розсилає обласним начальникам НКВД листа на підтвердження того, що «від 1937 року в НКВД практика застосування [до в’язнів] фізичного тиску була дозволена Центральним комітетом». Він пояснював, що така практика дозволялася «лише стосовно таких явних ворогів народу, які користаються гуманними методами слідства з тим, щоб безсоромно відмовлятися видавати змовників, які місяцями не дають свідчень і намагаються перешкоджати викриванню тих змовників, які ще залишаються на свободі».

Далі у листі йшлося, що він вважає це «цілком правильним і гуманним методом», хоча і визнає, що часом він міг застосовуватися до «випадково арештованих чесних людей». Цей зловісний лист, очевидно, вказує на те, що Сталін сам знав, які методи застосовуються в ході слідства, і особисто їх схвалював[490].

Існує дуже багато свідчень колишніх в’язнів про те, що у цей період під час слідств їх жорстоко били, іноді завдаючи тяжких травм. Євгеній Гнєдін пише, що його вдарили по голові відразу двоє співробітників — один зліва, а інший справа, а потім продовжували побиття гумовим кийком. Це відбувалося в особистому кабінеті Берії, у присутності Берії в Сухановській тюрмі[491]. НКВД також практикував методи катувань, відомі таємним поліцейським силам інших епох, наприклад удари в живіт торбинками з піском, переламування рук і ніг або зв’язування рук і ніг за спиною і підіймання вгору[492]. Одну із найжахливіших розповідей про фізичні тортури залишив театральний режисер Всеволод Мейєрхольд, офіційна скарга якого зберігається у його справі: