Історія ГУЛАГу

Звичайно, допити в’язнів відбуваються і в демократичних правових суспільствах — іноді вони відповідають закону, іноді не відповідають. Психологічний тиск, навіть тортури під час допиту аж ніяк не можна назвати унікальною ознакою саме СРСР. Прийом «поганого і доброго слідчого» — люб’язний ввічливий чоловік, який ставить запитання і якого змінює лихий інквізитор — проник не тільки в інші мови як ідіома, а й в американські підручники для поліцейських (які зараз уже не використовуються) як рекомендована тактика. На в’язнів під час допиту чиниться тиск у багатьох, якщо не в більшості країн; справді, саме доведений факт такого тиску привів до ухвалення американським Верховним судом спеціального правила (у справі 1966 року Міранда проти штату Аризона): підозрюваний у скоєнні злочину, серед іншого, має бути поінформованим про свої права не відповідати і звернутися до адвоката[472].

Втім, якщо методи «слідства» радянської таємної поліції і не були унікальними, то унікальним був масовий характер процесу. Були часи, коли у «справах» проходили сотні людей, арештованих по всьому Радянському Союзу. Типовим для свого часу є звіт, складений в Оренбурзькому обласному управлінні НКВД про «Оперативні заходи з ліквідації підпільних груп троцькістів і бухарінців, а також інших контрреволюційних груп, проведені за період з 1 квітня по 18 вересня 1937 року». Згідно з даними, вміщеними у звіті, оренбурзький НКВД арештував 420 членів «троцькістської» змови і 120 «правих уклоністів» — а також ще понад дві тисячі «правої військової японської козацької організації», понад 1500 царських офіцерів і цивільних прислужників, висланих з Ленінграда 1935 року, близько 250 поляків, засуджених у справі проти «польських шпигунів», 95 осіб, які працювали на Харбінській залізниці в Китаї і були визнані японськими шпигунами, 3290 колишніх куркулів та 1399 «злочинних елементів».

Разом за п’ять місяців оренбурзьким НКВД арештовано понад 7500 осіб, що не залишає багато часу для ретельного розгляду свідчень і доказів. Це навряд чи мало якийсь сенс, оскільки слідства у справах усіх цих контрреволюційних змов насправді було ініційовано в Москві. Місцевий НКВД просто робив те, що мусив робити: виконував доведені згори норми[473].

Через велику кількість арештів необхідно було впроваджувати якісь спеціальні процедури. Це не завжди тягло за собою більшу жорстокість. Навпаки, те, що в’язнів було дуже багато, іноді змушувало НКВД звести слідство до мінімуму. Звинувачуваних поспіхом допитували, а потім, так само поспіхом, виносили вироки; при цьому судові слухання проходили надзвичайно швидко. Видатний воєначальник Олександр Горбатов згадував, що слухання його справи тривало «чотири чи п’ять хвилин» і складалося із зачитування біографії і одного запитання: «Чому ви не зізналися у своїх злочинах під час слідства?» Після цього він отримав п’ятнадцятирічний термін[474].