Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Опублікований протокол засідання Військової Управи показує, що сумніви в достовірності тези Гунчака якнайбільш обґрунтовані — адже повна заява Хронов’ята не тільки не заперечує, а радше підтверджує участь українських вояків СС у злочині. Щоправда, Хронов’ят дійсно підтвердив, що після відходу з Гути Пеняцької 4-го полку СС «окремий німецький відділ вщент спацифікував» її, однак напад українського СС на село описав дещо вище таким чином:
Вранці в 6 год. почався наш наступ [...]. Стрільці [...] добре билися. Увійшли в село [...] по одній годині бою й у селі були до 11 години. [...] Все населення збіглося до костьола. Запалили село. Кожна хата була складом амуніції — тріщало, вибухали гранати. Між іншим — і жиди скривалися в цьому селі. У костьолі й одного фольксдойча знайдено, що його по допиті, командир німець відпустив. А наш стрілець: «Ми кров ляли, а вони його випускають!» На це дістав стрілець відповідь: «Не будь хлопи дурний! Навіщо ж ти привів фольксдойча перед командира?»[244]
Слід, однак, зазначити, що — на відміну від випадків злочинів на Волині — рішення про спалення Гути Пеняцької прийняли німці, котрі власне таким чином часто карали села, поблизу яких траплялися диверсії. Отож, то була типова німецька пацифікація, в даному випадку вчинена руками українських вояків СС. Враховуючи, що ймовірно під час цієї акції полягли від шестисот до восьмисот жертв, її слід визнати однією з найбільших подібних пацифікацій, вчинених під час війни відділами СС. Через кілька місяців, 10 червня, дивізія СС «Das Reich» у помсту за викрадення учасниками французького Руху Опору німецького офіцера вчинила різанину в селі Орадур-сюр-Ґлан. Там були замордовані 642 французи. Цю пацифікацію у Франції досі вважають класичним прикладом військового злочину. З простого порівняння кількості жертв видно, що в Гуті Пеняцькій ми маємо справу із пацифікацією щонайменше такого ж масштабу.
Незабаром після знищення Гути один із батальйонів 4-го полку спрямували на фронт. У боях під Збаражем і Тернополем значна частина його особового складу загинула. На початку червня решту вояків 4-го полку були зараховані до дивізії.
Міф про придушення Варшавського Повстання
Тим часом, коли участь галицьких добровольців у описаних злочинах у Галичині є фактом, то хибним слід назвати думку про участь дивізії СС «Галичина» у придушенні Варшавського Повстання. Цікаво, що тоді, в 1944 році, мешканці Варшави були переконані, що то власне українці відповідальні за більшість злочинів, вчинених під час Повстання. Ця думка була тоді повсюдною, що можна зауважити бодай навіть у текстах, публікованих у пресі повстанської Варшави. Наприклад, у числі 57 видання «Biuletyn Informacyjny» — головного органу АК — за 20 серпня 1944 року можна прочитати: «Найдикішим знаряддям ворожого терору в Варшаві стали від першого дня повстання українці. Годі й перелічити довгий список учинених ними масових вбивств, зґвалтувань, грабежів і звірячої жорстокості. Головним чином саме їхніми руками німці палять цілі квартали [...] їх ще чекає суворий порахунок і кара».
Між тим, дослідження польських істориків Ришарда Тожецького та Анджея А. Земби показали, що під час Повстання у Варшаві не було дивізії СС «Галичина». Ці історики згідно стверджують, що для того, щоб бути визнаним українцем, вистачало «способу поводження», козацького кашкета, «косоокого» погляду, уживання іншої, ніж німецька, мови. Відтак уже незабаром варшав’яни всі іноземні підрозділи, які воювали на боці Німеччини, стали називати українськими. Так передусім говорили про бригаду Російської Визвольної Народної Армії (Русская Освободительная Народная Армия, РОНА) Броніслава Камінського. Камінський був лідером Російської націонал-соціалістичної партії та у своїх політичних планах прагнув до створення в Росії фашистської держави. Бригада вчинила на варшавській дільниці Охота численні злочини — масові зґвалтування та вбивства, вже не кажучи про пограбування. Тільки в колишньому Інституті Радію й на так званому Зеленяку ронівці замордували від 2 серпня до 2 вересня близько трьохсот осіб. Також іноземні підрозділи підтримували акції укомплектованої з німецьких кримінальних злочинців бригади СС Оскара Дірлеванґера, яка чинила масові злочини на дільниці Воля. То були два батальйони туркменів зі східномусульманського полку СС і два батальйони азербайджанців. Окрім них, до Варшави потрапили підрозділи калмиків і козаків (донських, отож відданих російській традиції). Всіх їх мешканці Варшави називали українцями.
244
Роман Колісник, Військова Управа та українська дивізія Галичина, Київ 2009, с. 213–214.