Нескінченна історія

Тоді він повернув голову в бік інших дверей, що були у протилежному кінці печери.

- Увійди туди, повелителю, там для тебе все пригото­вано. Усе, що там є, чекає на тебе споконвіків.

Бастіян підійшов до дверей, однак, перш ніж їх відчи­нити, ще раз озирнувся. Ґраоґраман ліг на чорний куб - і сам почорнів так само, як цей камінь. Голосом, тепер ледве чутним, тихішим, ніж шепіт, лев промовив:

- Повелителю, можливо, до тебе долинуть звуки, які тебе налякають. Але хай це тебе не турбує! Доки ти носиш Сяйво, з тобою нічого не може трапитися.

Бастіян кивнув, а тоді відчинив двері й увійшов.

Він опинився в кімнаті, прикрашеній вишукано і роз­кішно. Підлога була встелена м’якими гаптованими золо­том килимами, з вибагливими візерунками. Стрункі і стрі­мкі колони, що підтримували склепіння, зблискували ко­льоровими, з вкрапленнями золота, мозаїками, які відби­вали вогонь світильників, що яскріли, спалахували і пала­ли всіма можливими барвами, їхнє сяйво заломлювалось і відбивалось від лискучих поверхонь. В одному кутку стояла широка отамана* (* Галицизм, насправді це звичайний диван) з м’якими покривалами і щонайрізнома­нітнішими подушками, над нею напинався балдахін із ла­зурового шовку. В іншому кутку в скелястій породі була видовбана велика купальня, в ній парувала золотиста ріди­на. На низенькому столику стояли миски і чаші з наїдками, а поряд - золотий келих з рубіново-червоним трунком і зо­лота піала.

Бастіян всівся по-турецьки перед столиком із наїдками і призволявся. Йому дуже засмакував напій - терпкий і мі­цний, він дивовижним чином втамовував спрагу. І трунок, і страви були йому цілком незнаними. Він навіть не міг би сказати, що то таке: паштети чи печиво* (* В оригіналі просто «паштет» (Pasteten)), стручки чи якісь горіхи. Деякі плоди, щоправда, виглядали як дині та каву­ни, але на смак були зовсім інакші - гострі та пряні. Усе надзвичайно смакувало, і водночас хвилювало і бентежило. Бастіян куштував то одне, то інше, аж доки не наївся доне­схочу.

Тоді роздягнувся - не зняв лише Сяйво і пірнув у ку­піль. Якийсь час плюскався у світлосяйній воді, хлюпався, мився і форкав, як морж. А тоді раптом помітив чудерна­цькі на вигляд пляшечки, що стояли на краю басейну. Бас­тіян вирішив, що то купальні есенції, а відтак безтурботно і безжурно влив їх до води - кожної потрохи. Кілька разів спалахнуло зелене, червоне і жовте полум’я, язики вогню шугонули поверхнею, здійнялися клуби пари. Запахло жи­вицею і гіркуватим зіллям.

Врешті він вийшов з купелі, витерся м’якими рушни­ками, які лежали наготові, і знов одягнувся. Нараз йому здалося, що світильники в приміщенні раптом пригасли. А тоді до його вух долинув звук, від якого спиною пробігли дрижаки: якийсь хрускіт і скрегіт - так, ніби розкололася гігантська брила льоду; далі тріск перейшов у гнітючий стогін, що невдовзі затих.

Бастіян прислухався, його серце голосно калатало. Він пригадав Ґраоґраманові слова про те, що доки він захище­ний Сяйвом, йому не треба хвилюватися.