Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Галицькі українці схвально поставилися до інформації про формування дивізії, оприлюдненої 28 квітня 1943 року. Хоча німці не пропонували жодних політичних поступок, створення українського СС українці повсюдно сприймали як перший крок на шляху до власної держави. Отож, нічого дивного, що не було жодних проблем із набором добровольців. На призовні пункти зголосилися вісімдесят тисяч осіб, із яких близько 50 тисяч були кваліфіковані, як придатні до військової служби. Проте, з-поміж них лише кільканадцять тисяч почали вишкіл. Багато добровольців відпали, бо мали менше, ніж потрібні 165 см зросту (з часом мінімальний зріст для новобранців дивізії було зменшено до 160 см). Про ентузіазм частини українців-галичан свідчить факт, що траплялися випадки передачі добровольцям прапорів українського війська часів Першої світової війни. Також часто абревіатуру СС тлумачили, як Січові Стрільці (такою була назва українських військових формувань у 1914–1919 роках, еквіваленту Легіонів Пілсудського). У лавах дивізії опинилися й дехто з вояків батальйону «Нахтіґаль». З-поміж українських середовищ набір до дивізії СС засудила ОУН-Б. Бандерівці закликали бойкотувати набір, проте водночас нишком скеровували до дивізії групи довірених осіб.
Натомість ініціативу формування дивізії підтримав УЦК на чолі з Володимиром Кубійовичем. У квітні була створена Військова Управа, що складалася з двох німців і дванадцяти українців, покликана піклуватися про культурні, національні та матеріальні потреби вояків дивізії та їхніх сімей. До звістки про створення українського військового формування з розумінням поставився митрополит Андрей Шептицький. Завдяки цьому дивізія стала одним із небагатьох підрозділів СС, у якому функціонувала пастирська опіка. Священицьке служіння в ній повнили дванадцять греко-католицьких капеланів.
Приплив добровольців у дивізію ослабнув на початку 1944 року під враженням поразок Вермахту. Щойно тоді призовні комісії вдалися до примусу. Однак багато з-поміж силоміць завербованих українців потрапляли не до дивізії СС «Галичина», а до інших підрозділів — наприклад, дивізій СС «Вікінґ» і «Гогенштауфен». Ті, хто опинилися в дивізії СС «Вікінґ», брали участь у грудні 1944 року в важких боях під Будапештом.
Дивізії «Галичина» було приділено німецьких командирів. Під час вишколу влітку 1943 року нею командував бриґадефюрер СС Вальтер Шиман, а від 20 жовтня 1943 року й аж до завершення існування підрозділу — оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ. Так само і на нижчих щаблях командування виявилося багато німців, що викликало невдоволення в добровольців. Звіт польського підпілля оцінював цю ситуацію таким чином: «Настрої в дивізії протипольські, але ставлення до німців виразно вороже. Джерелом антинімецьких настроїв є політичні причини в постаті «обманутих надій» і лихе обходження німців із українцями на прифронтових теренах [...]. В самій дивізії серед вояків існує невдоволення, що німці скрізь начальники»[239].
Гута Пеняцька — галицьке Орадур-сюр-Ґлан
На початку 1944 року було вирішено використати вояків дивізії в операціях проти партизанів. У лютому створено спеціальну бойову групу на чолі з оберштурмбанфюрером СС Фрідріхом Баєрсдорфом, котра до кінця березня влаштовувала облави на радянських партизанів із дивізії генерала Петра Вершигори в районі Тішанова та Білґорая. Принаймні, цілком імовірно, що під час цих операцій траплялися також убивства цивільних осіб.
Рівночасно з групою Баєрсдорфа були задіяні два поліцейські полки СС (4-й і 5-й), які складалися з добровольців до дивізії. 5-й поліцейський полк під командуванням оберштурмбанфюрера СС Франца Лехтгалера був розгорнутий уздовж лінії Бугу. В березні та квітні він брав участь в операціях проти польських і радянських партизанів, брутально включившись у триваюче в Грубешовському повіті польсько-українське протиборство. Можливо, саме на його сумлінні, наприклад, спалення в стодолі в околицях Масломичів ста поляків. Солдати 5-го полку встановили на Люблінщині контакт із УПА, що призвело до численних дезертирств (загалом сто тридцять шість зафіксованих випадків). У червні 1944 року 5-й полк було розформовано, а його вояків включено до складу дивізії.
Однак, найбільш спірною залишається діяльність 4-го полку під командуванням штурмбанфюрера СС Зиґфріда Бінца, якому було доручено оборону запілля фронту в Східній Галичині. На початку 1944 року полк брав участь у різних репресивних операціях, скажімо, радше за все допомагаючи УПА в убивстві поляків у Підкамені та селі Паликорови. Проте найбільшим злочином 4-го поліцейського полку СС стала пацифікація села Гута Пеняцька — польського осередку самооборони від УПА, де переховувалася також група євреїв. Якийсь час у Гуті Пеняцькій дислокувався й загін радянських партизанів. 23 лютого 1944 року на околиці села з’явився із розвідувальною метою відповідний підрозділ 4-го полку. Поляки, гадаючи, що мають справу з переодягненими упівцями, атакували нападників, убивши двох із них (то були перші загиблі вояки дивізії СС «Галичина»). Від цілковитого розгрому патруль СС урятувала сотня УПА «Яструба», яка атакувала поляків із флангу.
239
Raport polityczno-wojskowy z podróży odbytej w czasie od 1 VI do 18 VI 44, в: Ocalone archiwum Polski Podziemnej. Ziemie Wschodnie II RP w dokumentach ze zbioru Wojciecha Bukata, Warszawa 1997, s. 49.