Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

До тих істориків, які надто оптимістично оцінюють стан українсько-єврейських взаємин, належить Анатолій Русначенко. У своїй справді цікавій праці Народ збурений він писав: «У [...] звіті округу «Кіндратівка» [...] сказано, що жидів залишилось дуже мало, деякі зі вцілілих мають зброю, ховаються в лісі й хотіли б зав’язати з ОУН зв’язки»[233]. Ця інформація, уміщена відразу ж після даних про групи євреїв, які перебувають під опікою УПА на Волині, створює враження, наче вони вбачали в ОУН надійного партнера. Автор, однак, не повідомляє, що інформація про долю вцілілих після Голокосту євреїв подається в документі ОУН у розділі «Ворожі чинники». Крім того, в тексті звіту за липень 1943 року виразно йдеться: «Жиди на нашому терені майже всі вистріляні. Деякі озброєні ховаються по лісах і між іншим ті хочуть встановити зв’язок із нами»[234]. Зворот «між іншим» змінює промовистість інформації про «пошук» контактів із ОУН. Тим паче, Русначенко не згадує в книжці змісту уміщеного в тій самій папці звіту за серпень 1943 року з того ж округу «Кіндратівка». В тому ж розділі «Ворожі чинники» читаємо про долю євреїв: «Жиди: майже цілковито ліквідовані, малими групами або поодинці криються в лісах і чекають на зміну політичної ситуації. Нашими руками ліквідовано на терені Горині 7 жидів і 1 жидівку»[235]. Задля справедливості додаймо, втім, що в іншому місці своєї книжки Анатолій Русначенко сам наводить факт убивства оунівцями двох євреїв у грудні 1943 року в районі, означеному криптонімом «Білгород».