Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Знову й знову керівники шукали пояснення динаміки повстань в історії тих чи інших регіонів, звертаючи особливу увагу на події 1918–1920 років. Певний час у ДПУ навіть був відділ, співробітники якого одночасно працювали в кількох районах, вказуючи на «виняткову важливість прикордонних зон та історичного минулого цих регіонів». Ці райони включали Волинську, Бердичівську, Могилевську, Вінницьку, Каменецьку та Одеську округи — усі місця запеклих боїв під час встановлення радянської влади.[518] Балицький зазначав, що особливу увагу слід приділити району, на території якого діяла «банда Заболотного» — партизана часів Громадянської війни.[519]

Цю одержимість минулим Громадянської війни поширювали не лише на Україну. Подібне прискіпливе ставлення керівництва можна помітити й до Північного Кавказу, де радянська влада пояснювала збройний опір колективізації впливом козаків та українських націоналістів. Схоже ставлення було й до Сибіру та Уралу, де співробітники спецорганів стежили за «колишніми білогвардійськими офіцерами». Збройний опір колективізації в Середній Азії, Казахстані, Татарстані та Башкирії так само тлумачили як ан-тирадянський та контрреволюційний рух — знову ж таки, не безпідставно. До Фергани червоноармійці прибули для придушення повстанського руху басмачів. Хоча з ним нібито покінчили в попередні роки, однак невдоволення колективізацією дало йому друге життя. Збройні сутички внаслідок колективізації мали місце в кавказьких автономних республіках Чечні та Дагестані.[520]

Проте в Україні ці незадоволення ставали ще більш небезпечними через фактор націоналізму в містах. У 1930 році аналітики ОГПУ повернулися до проблеми зв’язків між містом і селом — зокрема стосунків між інтелігенцією та селянами, про небезпеку котрих попереджали в 1929 році. Деякі з цих зв’язків могли існувати; решта були вигаданими. 21 березня Балицький надіслав звіт генеральному секретарю ЦК КП(б)У Станіславу Косіору та тогочасному заступнику голови ОГПУ Ягоді: у Вінницькому районі він знайшов зв’язок між лідерами місцевого повстання та СВУ Повідомляли, що повстанець в одному селі сказав: «Після ліквідації СВУ необхідно звернутися до інших методів роботи — підбурити темні маси до повстання». Протягом наступних днів у Вінниці «викрили» інших членів СВУ Балицький привітав себе з викриттям і відзначив правильність своїх здогадок щодо впливу СВУ — організації, яку він власноручно начаклував. Осередки, писав він, «доводять існування міцних зв’язків між активістами контрреволюції на селі та сподівань СВУ на повстання в 1930–1931 роках». І ніби поплескавши себе по спині, Балицький додав: «Лише завдяки вчасній ліквідації СВУ ми змогли дезорганізувати дрібні осередки й угруповання, змусивши їх діяти на свій страх і ризик». Можливо, саме так Балицький уникнув критики за неспроможність зупити локальні повстання на селі: якби він не позбувся вигаданої СВУ то, за його логікою, справи в Україні були б ще гіршими.[521]