Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Значущість цих історій може здатися перебільшеною, а тон майже істеричним. Однак архівні документи, так само як і мемуари, засвідчують, що далеко не весь рух опору був вигаданим. Насильство було реальним, організованим і мало національне забарвлення. У деяких місцях повстання були збройними і швидко поширювалися з одного села в інше, де селяни, підбадьорені досвідом інших повстанців, приєднувалися до повсталих сусідів і повторювали їхні гасла.

Зокрема, до середини березня 1930 року ціла низка сіл у Тульчинській окрузі, одне за одним, повстали проти радянської влади. Архівні документи свідчать про те, що повстанці кричали «Нам не треба влади, котра грабує селян! Геть комуністів, які ведуть країну до загибелі!» Навіть коли вони не вбивали місцевих керівників, вони їх виганяли. У 343 селах селяни обрали власних «старост», як це колись робили, відмовилися навіть слухати комуністів.[511] У багатьох місцях повсталі також вигнали радянських вчителів, закрили кооперацію та проголосили повернення до вільної торгівлі. Дехто говорив про необхідність організації збройного опору та передавав листівки, за оцінками ДПУ — «антирадянського спрямування». На одних зборах повсталих пролунав заклик повернути землю «куркулям» та ліквідувати колгоспи. У кількох випадках, за свідченнями, селяни співали «Ще не вмерла Україна». Перемога в Тульчині була нетривалою: ДПУ звинуватило «петлюрівців» і вдалося до «оперативних заходів». Район поділили на сектори, кожен з яких закріпили за окремим озброєним кінним загоном чекістів.[512] Балицький повідомив колезі, що сам Сталін наказав йому «не виголошувати промови, а діяти більш рішуче».[513]

Виступи мали не лише яскраве політичне забарвлення. Подекуди їх очолили люди, котрі мали досвід в організації селянських повстань, участі в українському національному русі або в Громадянській війні. Так було у випадку Павлоградського повстання в Дніпропетровській області, котре докладно задокументували радянські спецоргани.[514] Навіть ще до «березневої лихоманки» влада очікувала заворушень у Павлограді, заснованому на місці колишнього козацького зимівника. У дев’ятнадцятому столітті селяни в цьому регіоні також виступали проти тамтешніх поміщиків, а у 1919 році багато місцевих селян підтримали Махна.[515] Передбачаючи масові виступи під час колективізації, ДПУ в лютому 1930 року арештувало за звинуваченням у підготовці повстання сімдесят дев’ять людей, 21 з них стратили.

Незважаючи на це, кілька павлоградських провідників з досвідом військової справи вирішили готувати повстання. У березні 1930 року Кирило Шопін, колишній вояк армії гетьмана Скоропадського, втік з-під арешту на Дон. Звідти він координував плани земляків і закликав інших селян до повстання. Серед однодумців Шопіна були чоловіки, котрі в минулому воювали за Петлюру, Скоропадського й Махна.