Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Зусилля Шопіна принесли результати на початку квітня, коли представники з різних сіл зібралися в Богданівці для підготовки повстання. У багатьох учасників під час колективізації конфіскували майно, тому дехто сподівався в такий спосіб повернути відібрану власність. Також у них були політичні цілі, і вони послуговувались політичними гаслами: «Геть радянську владу!», «Давайте завойовувати іншу свободу!» Після першої наради почали стихійно формуватися інші групи в навколишніх селах. 4 квітня багато селян прибуло до невеликого хутора Осадчий поблизу Богданівки, з надією приєднатися до повстання та розраховуючи на зброю.
Повстанці вжили запобіжних заходів: було узгоджено, що в разі поразки і захоплення учасників усі стверджуватимуть, що їх забрали силоміць. Провідники встановили контакт зі співробітником Павлоградської районної міліції, сподіваючись, що міліціонери перейдуть на бік повсталих. План дій був такий: взяти Павлоград, добре озброїтися для нападу на Дніпропетровськ, а там вже підніметься і вся Україна. Судячи з наявних документів — допитів, слідства, спогадів, пізніших записів — учасники Павлоградського повстання вірили в те, що вони можуть перемогти. По всій Україні, казали вони один одному, над селянами знущались і тому вони приєднаються до павлоградців.
5 квітня розпочали повстання з Осадчого, вбивши партійців та інших активістів. Звідти швидко вирушили до найближчих сіл, де до них приєдналися інші учасники. Пополудні прибули до Богданівки та вдарили в дзвони, встановили контроль над мостом між селами та розпочали бій з міліцією. Протягом дня повстанці вбили кілька десятків людей з державного й партійного активу, включно з комсомольцями, членами двох сільрад та іншими. До кінця дня вони обірвали телефонні лінії, але вже було пізно: голова однієї сільради встиг повідомити про повстання в Павлограді.
Увечері в Богданівці з’явилася Павлоградська міліція, але не для того, щоб приєднатися до селян, а навпаки — придушити повстання. Селяни відступили, але водночас захопили сільраду в сусідньому селі Тернівка. Нарешті, 6 квітня з Дніпропетровська прибули збройні загони ДПУ в кількості 200 чоловік, 58 з них на конях. Балицький віддав короткий жорсткий наказ: «Ліквідувати ці контрреволюційні банди».
Боротьба добре озброєних і навчених загонів ДПУ з повсталими селянами тривала не більш як два дні. Хоча повстанці вбили 30 партійців, що обіймали різні посади на рівні села — від голів рад, КНС і комсомольців до вчителів, уповноважених і рахівників, у селян не було жодного шансу на перемогу. Переважно неграмотні, вони не мали ні налагодженого зв’язку між селами, ні логістичних навичок, ні достатньої кількості зброї. Селян без особливих труднощів перемогли, арештували та вбили. Тринадцять з них померло, і ще п’ятеро було поранено.
Затримали понад 300 учасників, 210 з них притягнули до відповідальності. На відміну від СВУ суд був закритим для громадськості: партія вирішила не ризикувати і не влаштовувати «показовий судовий процес» над справжніми повстанцями. Свідками було неможливо маніпулювати, а історію подій було неможливо переказати, приховавши реальні факти: бідняки під проводом людей з військовим досвідом підняли зброю проти держави. Нікому з тих, хто вижив, не дозволили розказати правдиву історію подій. 20 травня двадцять сім з них стратили.
Павлоградське повстання було надзвичайно жорстоким, але не винятковим. У березні ДПУ було здивоване ще одним повстанням у Криворізькій окрузі — регіоні, який колективізували «майже на 100 відсотків», і який вважали спокійним. Хоча арешти і депортації тут «супроводжували деякі негативні явища», проте, згідно зі звітом ДПУ розкуркулення з великим ентузіазмом тут підтримали бідняки й середняки.
«Зміна в настроях» відбулася після наказів забрати насіннєві фонди напередодні весняної посівної кампанії. Один місцевий селянин пояснив, що означає конфіскація насіння: «Весь хліб вивезуть з України, і в нас нічого не залишиться». В іншому селі хтось побоювався, що «вони заберуть наше останнє зерно і кинуть нас голодувати». Після статті Сталіна «Запаморочення від успіхів» ОГПУ пов’язувало негативні настрої серед селян з діяльністю занадто завзятих криворізьких керівників, які тиснули на селян, котрі не були «куркулями». Один з місцевих посадовців конфіскував у бідняків навіть брудну білизну, вимагаючи молока й сала для своєї бригади; інші вибивали двері в бідняцьких хатах, роздягали та викидали селян на вулицю. У відповідь жінки зібралися біля будинку місцевого активіста та кричали про те, що Сталін наполягав на «добровільності» вступу до колгоспів. Інші писали скарги вищому керівництву, сподіваючись повернути втрачене майно, або йшли до колгоспів, щоб забрати худобу й реманент.