Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Продовжувалися також напади на магазини та зерносховища. У травні 1930 року в Одесі з’явився кількатисячний натовп селянок. Вони напали на декілька державних продовольчих магазинів і ресторанів. Для відновлення порядку прибули кінні загони міліціонерів, вони заарештували кількох учасниць. Ці заворушення були досить значними, щоб з’явитися у звітах турецьких та японських консулів в Одесі, що, в свою чергу, привернуло увагу ОГПУ Незважаючи на те, що поліція негайно відреагувала на виступи, «загальна атмосфера в місті», як зауважили японці, «все ще була напруженою».[530]

А втім, влітку 1930 року Москві здавалося, що можна святкувати перемогу. Незважаючи на очевидне страждання та хаос на селі, до кінця року зберігалася ілюзія того, що колективізація все одно буде «успішною», приголомшливою чи не дуже. Існує багато дискусій щодо того, чи оприлюднені дані цього року — або навіть усіх наступних років — були реальними, чи сфальсифікованими або просто помилковими. Проте немає сумніву, влада стверджувала і, здається, сам Сталін вірив, що 1930 рік був найбільш успішним роком кампанії. Згідно з офіційною статистикою, у 1930 році було зібрано 83,5 мільйони тонн зерна — значне зростання порівняно з 1929 роком — роком голоду і неврожаю, коли кількість зібраного зерна склала 71,7 мільйона тонн.[531] Кремль, переконавшись, що колективізація впевнено крокує вперед, прийняв рішення збільшити експорт зерна та інших продуктів харчування з Радянського Союзу до інших країн в обмін на тверду валюту. Як показало майбутнє, таке рішення виявилось катастрофічним і жорстоким.

Зрозуміло, що експорт хліба не був новою політикою. Як ми вже бачили, в 1920 році більшовики вважали зерно найбільш прийнятним товаром для продажу на Заході, тому що це не вимагало співпраці з «капіталістами».[532] Експорт зерна був не єдиним джерелом твердої валюти. Кошти також надходили від продажу творів мистецтва, меблів, ювелірних прикрас, ікон та інших предметів, конфіскованих у «буржуазії» та церкви. У липні 1930 року держава також відкрила мережу магазинів твердої валюти «Торгзін» («торгівля з іноземцями»), спочатку створених для залучення іноземних відвідувачів, яким забороняли витрачати валюту деінде. Проте незабаром ці заклади стали доступні для всіх радянських громадян. Товари в них могли придбати тільки ті, хто мав золоті монети царської епохи. Під час голоду ці магазини стануть порятунком для селян, котрі зберегли золото, коштовності або діставали валюту від родичів з-за кордону.[533]