Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Упродовж літа та осені шквал листів і директив накрив Москву та Харків; у них висловлювали побоювання, що збір зерна проходитиме погано, особливо в Україні, що українські селяни взагалі не сіють. 17 червня Сталін та Молотов надіслали розпорядження, яке вони обидва підписали і вимагали, щоб українське керівництво гарантувало «засіяння незасіяних полів» і прямо закликали КП(б)У мобілізувати всі наявні ресурси: «Будь ласка, повідомте нас про результати до 25 червня».[544]

Однак і до цієї дати, й навіть до осені, ситуація не покращилася. До вересня стало зрозуміло, що врожай 1931 буде меншим, порівняно з минулим роком, а не більшим, як сподівалися.[545] Радянське керівництво особливо бентежило те, що країна не виконає експортні квоти. У середині місяця Молотов направив таємну телеграму партійним керівникам на Північному Кавказі, заявивши, що збір зерна для експорту відбувається «страшенно повільним темпом».[546] До кінця осені було зрозуміло, що заготівлі зерна по всій території СРСР не досягнуть запланованого; офіційний урожай у 1931–1932 роках в кінцевому підсумку становив 69,5 мільйонів тонн, а не очікуваних 83 мільйонів і більше.[547]

Радянський експорт постраждає, якщо заготівлі не зростуть. Гірше того, люди в містах знову не матимуть хліба. Секретар Київського обласного комітету написав листа Мікояну, благаючи: «Ми вже протягом двох тижнів не роздавали пайкового м’яса, ніхто не постачає нам риби, лише іноді картоплю». Як наслідок, «негативні настрої робітників зростають; а бідняки на селі не мають хліба. Промислове виробництво перебуває на межі серйозної кризи». Він запитував, чи міг хтось «швидко поставити до Києва хліб відповідно до встановлених норм».[548] А в Москві м’яса не було взагалі.[549]

Усі різною мірою розуміли, що саме колективізація спричинила дефіцит продовольства. Сталін особисто отримував звіти з детальним поясненням того, які існують негаразди в колгоспах, і чому не працює ця система. Один чиновник із Центрально-Чорноземної області навіть написав йому листа, в якому сміливо відстоював приватну власність: «Як пояснити це величезне падіння колгоспного виробництва? Це неможливо пояснити, хіба що сказати, що матеріальна зацікавленість і відповідальність за втрати або за низьку якість роботи не обходять кожного окремого колгоспника...».[550]

Відсутність почуття «відповідальності», зруйнованого колективізацією, переслідувало радянське сільське господарство (і навіть промисловість) упродовж усіх подальших років його існування. Але навіть якщо все вже було зрозуміло ще в 1931 році, то колективізацію неможливо було поставити під сумнів, передусім тому, що вона надто тісно пов’язувалась із самим Сталіним. Від успіху колективізації залежала його репутація лідера партії, адже саме в боротьбі за першість він переміг своїх суперників. Він не міг помилятися. Тому більшу частину пленуму ЦК ВКП(б) у жовтні було присвячено пошуку нового «цапа відбувайла». Позаяк Сталін не міг нести за все особисту відповідальність, так само як й інші керівники партії, пошук винуватців у неминучій катастрофі був скерований вниз.