Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
І все-таки найприбутковішим залишався експорт зерна, тим паче, що торгівля лісом зіткнулася з проблемами; повідомляли (й ця інформація була достовірна), що бойкот радянської деревини в ряді західних країн був викликаний використанням праці в’язнів у лісозаготівлях. Рівень експорту зерна постійно збільшувався протягом 1920-х років. Велика Британія в 1924 році купила в СРСР 26 799 тонн пшениці; до 1926–1927 років ця цифра зросла до 138 486 тонн. Експорт до Італії, Туреччини та Нідерландів також зріс. Між 1929 і 1931 роками експорт радянського зерна до Німеччини збільшився втричі.[534]
За умов постійного зростання експорту зерна радянське керівництво було переконане, що хліб приносить державі більше, ніж просто тверду валюту. Більшовики зробили зерно важелем впливу й почали вимагати політичних преференцій за великі його поставки за порівняно невисокими цінами. Пізніше цю ж тактику, але вже з постачанням газу (що також стане інструментом політичного тиску) застосують радянські (та російські) керівники. У 1920 році більшовики вимагали, щоб в обмін на зерно латиші визнали радянську Україну. У 1922 році радянський уряд повідомив міністру закордонних справ Великої Британії лорду Керзону, що його країна має підписати мирний договір із радянською Росією, або забути про подальші поставки зерна. Дехто припускає, що наприкінці 1920-х років Радянський Союз почав продавати зерно за низькими цінами з геополітичних міркувань: Сталін сподівався зашкодити західному капіталізму. До 1930 року одна німецька газета дійсно обстоювала актуальність торговельних заборон, щоб спинити потік «дешевої російської продукції». На засіданні Ліги Націй у 1931 році нарком закордонних справ СРСР Максим Літві-нов пафосно хвалився: «Я тут наділений особливим статусом завдяки тому, що країна, яку я представляю, не тільки не страждає від економічної кризи, а навпаки, переживає безпрецедентний період економічного розвитку».[535]
Бажання зберегти цей «особливий статус» було дуже сильним, але внутрішній тиск на збільшення імпорту був також величезним. Сталінська індустріалізація швидко набирала обертів у містах та на нових будівельних майданчиках країни. Щоб досягти надзвичайно амбітних цілей першої п’ятирічки, радянські фабрики потребували устаткування, запасних частин, інструментів та інших речей, доступних лише за тверду валюту. У листі до Молотова в липні 1930 року Сталін вже писав про необхідність «пришвидшити експорт зерна... це найважливіше». А в серпні, побоюючись, що американське зерно швидко завалить ринок, він знову закликав до пришвидшення: «Якщо за ці 1 1/2 місяці ми не вивеземо 130–159 мільйонів пудів хліба [2,1–2,4 млн. тонн], наш валютний стан може стати потім відверто безнадійним. Ще раз наголошую: всіма нашими силами ми повинні пришвидшити експорт зерна».[536]
Сталін постійно вказував на ризик відсутності твердої валюти для металургійної та машинобудівної галузей та на необхідність закріпитися на міжнародному ринку. Він звинувачував «розумників» із відділу експорту, які порадили чекати зростання цін, і кого слід було «взяти за барки»: «Для вичікування нам потрібні валютні резерви. А в нас їх нема».[537] У вересні 1930 року Анастас Мікоян, на той час народний комісар зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР, написав записку керівникові підрозділу з експорту зерна, закликаючи його укласти довгострокові експортні угоди з європейськими компаніями, навіть якщо це означало «відмову від деяких власних резервів».[538] Через кілька тижнів Політбюро ЦК ВКП(б) обговорило збільшення експорту продуктів харчування до фашистської Італії та навіть можливість взяти кредити в італійських банках, щоб це профінансувати.[539]
Результатом такої швидкої політичної директиви стало значне зростання експорту зерна у 1930 році — 4,8 мільйона тонн порівняно з 170 000 у 1929 році. А в 1931 році цей показник став ще вищим і становив 5,2 мільйона тонн.[540] Ці цифри були краплею порівняно із загальною кількістю зібраного зерна — більш ніж 83 млн. тонн, яка, на думку Сталіна, мала зрости з наступним врожаєм. Але коли в підсумку отримали менше, на експорт пішов хліб, який не потрапив до столу радянських громадян і, тим більше, українських селян, які його виростили.
534
Сергійчук та ін., упоряд., Український хліб на експорт, 5–6.
535
Сергійчук та ін., упоряд., Український хліб на експорт, 7.
536
S. Fitzpatrick, “The Boss and His Team: Stalin and the Inner Circle, 1925–33”, in Stephen Fortescue, ed. Russian Politics from Lenin to Putin (Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2010), 62–3.
537
РДАСПІ, 588/1/5388 (1930), 116зв., 121зв, в кн. Кондрашин, ред., та ін., Голод в СССР, том 1:1, 340; РДАСПІ, 588/11/75 (1930), 15, в кн. Данилов та ін., ред., Трагедия советской деревни, том 2, 577.
538
РДАЕ, 8043/11/12 (1930), 22–22зв, в кн. Кондрашин та ін., ред., Голод в СССР, том. 1:1, 350.
539
РДАСПІ, 17/162/9 (1930), 74, в кн. Кондрашин та ін., ред., Голод в СССР, том 1;1, 351.
540
Див.: Andrea Graziosi, L’Unione Sovietica 1914–1991 (Bologna: Il mulino, 2011), таблиця 1.