Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

До жертв серед активістів було мало співчуття. Один сільський музикант згадував, як його запросили грати на похороні двадцятип’ятитисячників, убитих селянами: «Для нас це було щасливою подією: когось вбили і перед тим, як грати, нам дадуть поїсти. Ми чекали на похорони, бо для нас це — хліб».[494]

Найзапеклішою формою опору стали «бабські бунти». Назва протестів не лише вказує на склад учасниць, а й підкреслює їх хаотичний та іраціональний характер. В історії СРСР вже були жіночі протести в 1927 і 1928 роках, учасниці котрих вимагали продовольства, а не зміни політики. Один співробітник ОГПУ коментував жіночі виступи попередніх років: «Тоді демонстрації за участі жінок не мали, як правило, якогось чітко визначеного антирадян-ського спрямування: натовпи чи групи жінок збиралися біля державних або кооперативних магазинів і вимагали хліба».[495]

Навесні 1930 року вимоги хліба, котрі висували селянки, переросли в спонтанні напади на людей, що конфіскували їхній хліб. Натовпи жінок обрушилися на активістів, радянських чиновників та уповноважених з міста, вимагаючи повернути їхнє майно. Вони кричали, співали та прогрожували. Інші взяли справу під свій контроль. В одному українському селі «бідні, голодні жінки розбили замки в колгоспних коморах, в яких було повно зерна», — так згадувала донька однієї з учасниць. Сільські керівники, налякані таким розвитком подій, викликали підкріплення з району. Жінок оточили, забрали зерно, заарештували, після чого вони просиділи два тижні в тюрмі.[496] В іншому селі хлопчик спостерігав, як «комнезами» ходили від хати до хати й забирали реманент і тяглову силу «в колгосп». У відповідь група жінок прийшла в колгосп з вимогою все повернути: «Та тягне плуга, та тягне коняку свою, та корову. Страшне, що робилося». Червоноармійці або, можливо, й співробітники ОГПУ (свідок не пам’ятав хто саме) «забрали всіх цих жінок, вигнали... Весь реманент у колгоспі, коні в колгоспі, тепер ви мусите йти до колгоспу, робити...».[497] На початку березня 1930 року близько 500 етнічних німкень з трьох сіл цілий тиждень вимагали повернення майна, конфіскованого на користь колгоспів, тим самим призупинивши роботу самих колгоспів.[498]