Так казав Заратустра. Жадання влади

— Хто відігріє, хто мене ще любить? Подайте теплі руки! Зігрійте жаром серце! Лежу й здригаюся від жаху, Як перед смертю, вже холонуть ноги, І невідомість люто мене трусить. Дрижу увесь від крижанистих стріл, За мною ти женешся, думко! О несказанний! схований! жаский! Захмарний ловчий! Мов блискавиця із твоїх очей, Із мороку насмішкуватий погляд Мене ударив, і лежу я долі, І корчуся, звиваюся, караюсь Отими муками, що ти послав мені. Поранив Мене ти, лютий ловчий. О Боже невідомий! Порань же глибше! Уціль і ще раз! Пробий, розбий це серце! Але навіщо ти катуєш Затупленими стрілами мене? Навіщо муками людини Втішаєшся й злорадно позираєш На блискавку подібним Божим оком? Тобі не смерті треба — Мук, торту рів? Мене — за віщо мучиш, Злорадний, невідомий Боже? Ого! Ти підбираєшся? Скажи, що хочеш Ти опівнічної пори від мене? Ти притискаєш, ти гнітиш — Ого! Вже надто близько! Геть! Пріч! Ти чуєш віддих мій. Вслухаєшся у серце, Ти заздриш! А чому ти заздриш? Геть! І куди ти хочеш Прокрастися? У серце? В мої найпотаємніші думки? О, безсоромний! Злодій! Що хочеш викрасти? Що хочеш підслухати? Що хочеш вирвати тортурами, Катюго? Божественний мій кате? Чи слід мені, мов псові, Скрутитись біля ніг твоїх, Улесливо і віддано признатись Тобі — в любові? Намарне! Заганяй у серце Жорстоке жало! Ні, Не пес я — дичина для тебе, Жорстокий ловче! Твій гордий бранець я, Розбійнику захмарний! Скажи, нарешті, Що хочеш ти, грабіжнику, від мене? О громовержцю! О, явись, скажи Що хочеш, невідомий Боже! Як? Відкупитись? Що тобі мій викуп? Заправ багато,— каже моя гордість! Без зайвих слів,— підказує вона! Ого! Мене! Мене тобі потрібно? Так? Мене до решти? Ох! Навіщо ж, дурню, мучиш, Розтоптуєш мою гординю? Вділи любові! Хто ж мене зігріє? Хто любить ще мене,— подай гарячу руку, Зігрій стражденне серце, Мені, щонайсамотнішому в світі, Дай криги, семикратно криги Заради ворогів, За ними научи тужити. Піддайсь мені, Жорстокий вороже, Мені — і сам. Утік! Утік від мене, Моя остання і єдина втіха. Мій лютий ворог, Мій незнаний, Мій кат божественний! Ні! Повернися Із муками й тортурами своїми! До жалюгідного самітника, до мене, О, повернися! Ось ручаями проливаю сльози Я за тобою! А мій останній спалах серця Тобі єдиному! О, повернися, Мій незнаний Боже! Муко! Моє останнє — щастя!..