Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Історія ГУЛАГу
Історія ГУЛАГу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Історія ГУЛАГу

Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:

«Історія ГУЛАГу» (Пулітцерівська премія 2004 р.) — перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбом спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, гак і на результати власної великої дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу.
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 317
Перейти на страницу:

Тоді як для польських селян, що вперше стикалися з радянським режимом, таку наївність можна було б вважати природною, ті самі формули однаково добре спрацьовували й у випадку московської та ленінградської інтелігенції і партійних апаратчиків, переконаних, як це часто і справді було, у своїй невинності. Євгенії Гінзбург, яка в той час працювала в одному з партійних комітетів у Казані, при арешті сказали, що «вона буде відсутня сорок хвилин, можливо, годину». Через те вона не мала можливості попрощатися зі своїми дітьми[455]. Інша заарештована комуністка, Олена Сидоркіна, йшла по вулиці до тюрми, «спокійно розмовляючи» зі співробітником держбезпеки, який її арештував; вона була певна, що скоро буде вдома[456].

Коли НКВД прийшло забирати Софію Александрову, колишню дружину чекіста Гліба Бокия, її відмовили брати з собою осіннє пальто («сьогодні тепло, а ми повернемося щонайбільше за годину»); це спонукало її зятя, письменника Льва Разгона, на такі думки про дивовижну жорстокість системи: «Чому потрібно було немолоду і нездорову жінку забирати в тюрму навіть без маленького вузлика з білизною і засобами гігієни, які завжди, з часів фараонів, дозволялося брати з собою?»[457]

Дружина актора Георгія Жжонова розуміла, що потрібно зібрати запасні речі. Коли їй сказали, що вона швидко повернеться додому, вона різко відповіла: «Хто до вас потрапляє, швидко не повертається»[458]. Вона була близька до істини. У більшості випадків з часу, коли арештант входив у залізні двері радянської в’язниці, до повернення додому минало багато років.

Якщо тогочасні радянські прийоми арешту часом видаються майже ексцентричними, то ритуали, які відбувалися після арешту, були від початку 1940-х років майже незмінними. Яким би шляхом в’язень не прийшов до воріт своєї місцевої тюрми, події після прибуття відбувалися у точно передбачуваному порядку. Як правило, в’язнів реєстрували, фотографували і знімали з них відбитки пальців до того, як їм говорили причину арешту чи що буде з ними далі. У перші кілька годин, а іноді й кілька днів, вони не бачили нікого старшого за чином від звичайного наглядача, якому їхня доля була абсолютно байдужа, який не мав жодного поняття про злочини, що вони нібито вчинили, і який на всі запитання тільки байдуже знизував плечима.

Багато колишніх в’язнів переконані, що перші кілька годин у тюрмі були умисно сплановані таким чином, щоб їх шокувати, зробити нездатними логічно мислити. Інна Шихєєва-Гайстер, арештована як дочка ворога народу, відчула, що це відбувається з нею, вже через кілька годин, проведених у Лубянці, у московській центральній тюрмі:

«Тут на Лубянці ви вже не людина. І навколо вас не люди. Вони ведуть вас коридором, фотографують вас, роздягають вас, механічно обшукують вас. Усе робиться абсолютно байдуже. Ви шукаєте людського погляду — я не кажу людського голосу, лише погляду, — та не знаходите. Ви стоїте розхристаний перед фотографом, намагаючись хоч якось поправити одяг, а вам пальцем показують, куди сісти, і холодний голос каже "анфас" і "профіль". Вони не вважають вас людиною! Ви стали предметом…»[459]

Якщо арештованих поміщали в одну з численних тюрем великого міста для слідства (а не садили, як висланих, прямо на поїзд), їх ретельно, у кілька прийомів, обшукували. У документі 1937 року подаються спеціальні вказівки тюремникам стосовно того, що «ворог після арешту не припиняє боротьби» і може вчинити самогубство з метою приховання своєї злочинної діяльності. У результаті у в’язнів відбиралися гудзики, ремені, брошки, шнурки, підв’язки, гумки від нижньої білизни, які в’язні могли хитромудро використати, щоб себе вбити[460]. Багато хто відчував себе приниженим. У дочки видатного більшовика Надії Иоффе відібрали пояс, підв’язки, шнурки і шпильки:

«Пам’ятаю, як мене вразила принизливість і безглуздість усього цього. Ну, що може зробити людина за допомогою шпильки для волосся? І навіть коли їй спаде на думку божевільна ідея повіситися на шнурках від туфель, то як вона практично це зробить? Просто потрібно поставити її в огидно принизливе становище, коли падає спідниця, сповзають панчохи, човгають туфлі»[461].

вернуться

455

E. Ginzburg, Journey into the Whirlwind. — p. 45.

вернуться

456

Yelena Sidorkina, «Years Under Guard», Vilensky, Till My Tale Is Told. — p. 194–195.

вернуться

457

Razgon. — p. 56.

вернуться

458

Жженов. — с. 44.

вернуться

459

Шихеева-Гайстер. — с. 99–104.

вернуться

460

ГАРФ, 9410/12/3.

вернуться

461

Joffe. — p. 90–91.

1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 317
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)