Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
У будь-якому разі виписка Лісбет Саландер із Сальгренської лікарні вважалася питанням кількох тижнів. Як тільки лікарі визнають її достатньо здоровою, її перевезуть до Стокгольма, у слідчий ізолятор Крунуберґ, де їй доведеться чекати суду. Приймати рішення щодо часу виписки мав доктор Андерс Юнассон.
Провести перший серйозний допит доктор Юнассон дозволив поліції лише через десять днів після пострілів у Госсеберзі, що цілком влаштовувало Анніку Джанніні. На жаль, Андерс Юнассон устромляв палиці в колеса і самій Анніці, регламентуючи спілкування з клієнткою, і це Анніку дратувало.
Після переполоху у зв’язку з убивством Залаченка доктор влаштував глобальне обстеження стану Лісбет Саландер і врахував той факт, що, будучи підозрюваною в потрійному вбивстві, вона, ймовірно, переживала великий стрес. Андерс Юнассон не мав ані найменшого уявлення про міру її винності, але як лікаря його це питання аж ніяк не цікавило. Він просто прийшов до висновку, що Лісбет Саландер зазнавала стресу. В неї тричі стріляли, й одна з куль потрапила їй у головний мозок і мало її не вбила, після чого в неї ніяк не спадала температура і трималися сильні головні болі.
Андерс Юнассон визнав за краще не ризикувати. Вбивця вона чи ні, Лісбет Саландер була його пацієнткою, і до його завдання входило піклуватися про її якнайшвидше одужання. Тому він наклав заборону на відвідини, ніяк не пов’язану з юридично обґрунтованою забороною прокурора. Він прописав лікування і цілковитий спокій.
Позаяк Андерс Юнассон вважав, що цілковита ізоляція є негуманною і що у відриві від друзів добре себе почувати ніхто не може, він довірив адвокатові Анніці Джанніні роль друга Лісбет Саландер. Юнассон серйозно поговорив з Аннікою, пояснивши їй, що вона зможе відвідувати Лісбет щодня і проводити з нею по одній годині. У цей час їй дозволялося розмовляти з пацієнткою або просто сидіти мовчки, складаючи тій компанію, проте їхні розмови, по можливості, не повинні стосуватися життєвих проблем Лісбет Саландер і майбутніх юридичних баталій.
— Лісбет Саландер стріляли в голову, і в неї дуже серйозна травма, — повчав він. — Гадаю, вона поза небезпекою, але завжди існує ризик відновлення кровотеч або виникнення ускладнень. Їй треба дати спокій і можливість вилікуватися. Лише після цього вона зможе братися до своїх проблем із законом.
Анніка Джанніні дослухалася до логіки міркувань доктора Юнассона. Вона провела з Лісбет Саландер кілька загальних розмов, лише натякнувши на те, який вигляд має їхня з Мікаелем стратегія, але можливості вдаватися до подробиць перший час вона не мала. Лісбет Саландер була просто так наштрикана болезаспокійливими ліками і знесилена, що часто засинала посеред розмови.
Драґан Арманський узяв фотографії, зроблені Крістером Мальмом, і почав розглядати двох чоловіків, що виходили з кафе «Копакабана» услід за Мікаелем Блумквістом. Знімки вийшли на рідкість чіткими.
— Ні, — сказав він. — Раніше я їх ніколи не бачив.
Мікаель кивнув. Вони призначили зустріч у кабінеті Арманського в «Мілтон сек’юриті» в понеділок вранці. У будинок Мікаель увійшов через гараж.
— Старший — це Йоран Мортенссон, власник «Вольво». Він переслідував мене, як совість, не менше тижня, а може, й раніше.
— І ви стверджуєте, що він із СЕПО.
Мікаель указав на складену ним історію кар’єри Мортенссона — вона говорила сама за себе. Арманський вагався: відкриття Блумквіста викликало в нього суперечливі почуття.
Звичайно, державна таємна поліція вічно попадала в халепу — це стосувалося не лише шведської СЕПО, але, очевидно, й усіх решти розвідувальних служб світу. Далеко за прикладом ходити не треба: французька таємна поліція послала команду водолазів-мінерів до Нової Зеландії, щоб підірвати судно Ґрінпіс «Рейнбоу ворріор», що сміливо можна було розглядати як найбільш ідіотську розвідувальну операцію, можливо, за винятком участі президента Ніксона у Вотерґейті. З таким тупоумним командуванням нічого дивуватися, що регулярно виникають скандали. Про успіхи не повідомляється ніколи, зате коли кояться дурниці або трапляються провали, ЗМІ накидаються на Службу безпеки з усім розумом по шкоді.
Арманський ніколи не розумів ставлення шведських газет до СЕПО.