Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Він відчував великий тиск, — сказав Бубланськи. — Знав, що справа Залаченка ось-ось набуде розголосу і що він сам ризикує потрапити до в’язниці за порушення закону про боротьбу з проституцією і опинитися в центрі уваги ЗМІ. Не знаю, чого він боявся більше. Він був нездоровий, його довгий час мучили хронічні болі… Не знаю. Я був би вдячливий, якби він залишив лист або щось подібне.
— Багато з тих, хто коїть самогубство, не залишає жодних прощальних листів.
— Знаю. Гаразд. Вибору в нас немає, про Бйорка доведеться забути.
Еріка Берґер не могла змусити себе відразу сісти в крісло Морандера в скляній клітці, відсунувши його особисті речі вбік. Вона домовилася з Гуннаром Маґнуссоном про те, що той переговорить із сім’єю Морандера і вдова підійде, коли їй буде зручно, щоб відібрати речі, що належать їй.
Замість цього Еріка звільнила місце за центральним столом, прямо посеред багатьох редакторів, установила там свій лептоп і взяла командування на себе. Панував хаос, але через три години після того, як вона так несподівано стала біля керма «СМП», головну сторінку газети було здано до друку. Гуннар Маґнуссон написав чотири стовпчики про життя і діяльність Хокана Морандера, у центрі сторінки помістили портрет покійного, його незавершену передовицю — зліва, а внизу дали серію фотографій. З точки зору дизайну це було неправильно, але недоліки скрашував сильний емоційний заряд.
Близько шостої години вечора Еріка переглядала рубрики першої сторінки й обговорювала тексти з керівником редакторів. У цей час до неї підійшов Берґшьо і торкнув за плече. Вона підвела голову.
— Можу я попросити вас на кілька слів?
Вони пройшли до кавового автомата в кімнаті для ланчу.
— Я лише хочу сказати, що мені дуже сподобалося, як ви сьогодні взяли на себе керівництво. Думаю, вам вдалося нас усіх здивувати.
— У мене не було особливого вибору. Але все піде як слід, лише коли я гарненько освоюся.
— Ми це розуміємо.
— Ми?
— Я маю на увазі і співробітників, і правління. Особливо правління. Проте після того, що сталося сьогодні, я більш ніж будь-коли впевнений у тому, що ми не помилилися, зупинивши свій вибір на вас. Ви прийшли сюди в останню мить і були змушені приймати справи у вкрай скрутній ситуації.
Еріка майже почервоніла — такого з нею не бувало років з чотирнадцять.
— Можу я дати вам добру пораду…
— Авжеж.
— Я чув, що ви тут обмінювалися думками з приводу розставляння заголовків з Андерсом Хольмом, керівником відділу інформації.
— Ми розійшлися в тому, під яким кутом подавати статтю, присвячену пропозиції уряду щодо податків. Він виніс певну позицію прямо в рубрику на місці, відведеному для новин. А там ми повинні подавати інформацію нейтрально. Позиції слід розкривати на головній сторінці. І якщо вже ми про це заговорили — я час від часу писатиму передовиці, але я, як ви знаєте, не належу до якої-небудь політичної партії, тому нам треба вирішити питання про те, хто керуватиме редакцією, що працює над головною сторінкою.
— Поки цим може зайнятися Маґнуссон, — сказав Берґшьо.
Еріка Берґер знизала плечима.
— Мені все одно, кого ви виділите. Але це має бути людина, що цілком відповідатиме за погляди газети.
— Я розумію. Але я хочу лише сказати, що вам, мабуть, варто дати Хольму певну свободу. Він працює в «СМП» давно і вже п’ятнадцять років керує інформаційним відділом. Він знає, що робить. Хольм буває норовистий, але він практично незамінний.
— Я знаю. Морандер мені говорив. Проте в подачі новин йому все-таки доведеться підладжуватися під решту. В кінці кінців, ви найняли мене, щоб оновлювати газету.
Берґшьо задумливо кивнув.
— Гаразд. Будемо вирішувати проблеми в міру їх надходження.
Коли Анніка Джанніні в середу ввечері, повертаючись до Стокгольма, сіла на Ґетеборзькому центральному вокзалі в потяг Х2000, вона почувалася втомленою і знервованою. Їй здавалося, що останній місяць вона просто живе в цьому потязі і практично перестала бачитися з родиною. Анніка сходила у вагон-ресторан по каву, повернулася на своє місце і розгорнула папку із записами останньої розмови з Лісбет Саландер, яка стала додатковою причиною її втоми і роздратування.
Вона темнить, думала Анніка Джанніні. Ця дурненька не розповідає мені правди. І Мікке теж темнить. Тільки Богові відомо, чим вони займаються.