Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Еріка кивнула.
— У вас будуть нічні керівники Біллінґ і Карлссон… це окрема тема. Вони терпіти не можуть один одного і, слава Богу, працюють у різні зміни, але поводяться так, ніби обоє — відповідальні випускові і головні редактори. Ще є Андерс Хольм — керівник інформаційного відділу, з яким вам доведеться частенько мати справу. У вас з ним напевно будуть сутички. Насправді «СМП» день за днем робить він. Є кілька репортерів, капризних, як примадонни, і кілька таких, кого слід було б відправити на пенсію.
— Невже хороших співробітників зовсім немає?
Морандер раптом засміявся.
— Є. Вам доведеться самій вирішувати, з ким ви спрацюєтесь. У редакції є кілька першокласних журналістів.
— А керівництво?
— Голова правління — Маґнус Берґшьо, якраз він вас і наймав. Він чарівний представник старої школи, трохи старомодний і трохи реформатор, але головне, він — людина, яка все вирішує. Є кілька членів правління — в основному представники сім’ї власників, які здебільшого просто відсиджують час, але є і двійко таких, які вічно метушаться і вдають, що це вони всім керують.
— Схоже, ви не дуже задоволені правлінням?
— Існує розподіл праці: ви випускаєте газету, вони займаються фінансовою стороною. Вони не повинні втручатися у зміст газети, але постійно виникають різні ситуації… Чесно кажучи, Еріко, вам доведеться нелегко.
— Чому?
— У порівнянні із золотим періодом шістдесятих років наклад скоротився майже на сто п’ятдесят тисяч примірників, і «СМП» незабаром може виявитися нерентабельною. Ми проводимо раціоналізацію і починаючи з вісімдесятого року скоротили вже сто вісімдесят посад. Ми перейшли на формат таблоїду, що слід було зробити ще двадцять років тому. «СМП» як і раніше належить до великих газет, але ще трохи, і на нас дивитимуться як на другосортну газету. Якщо вже не дивляться.
— Тоді чому вони вибрали мене? — спитала Еріка.
— Тому що середній вік читачів «СМП» — п’ятдесят з плюсом, а приріст двадцятилітніх майже дорівнює нулю. Газету потрібно оновлювати. Правління розсудило, що треба вибрати найбільш неймовірну кандидатуру на посаду головного редактора, яку лише можна уявити.
— Жінку?
— Не просто жінку, а жінку, що розгромила імперію Веннерстрьома і прославилася як королева журналістських розслідувань, відому винятковою твердістю характеру. Подумайте самі. Це сильний хід. Якщо вже ви не зумієте відновити газету, то цього не зможе зробити ніхто. Тобто «СМП» наймає не просто Еріку Берґер, а перш за все репутацію Еріки Берґер.
Коли Мікаель Блумквіст вийшов з кафе «Копакабана», розташованого біля кінотеатру поряд з площею Хурнстулль, був початок третьої. Він начепив темні окуляри, завернув на набережну, прямуючи до метро, і майже відразу побачив знайому сіру машину «Вольво», припарковану прямо за рогом. Не зменшуючи ходи, він примітив, що в машини той же номерний знак і що в ній нікого немає.
За останні чотири доби він бачив цей автомобіль усьоме. Цілком можливо, що машина була поблизу від нього й раніше, а він звернув на неї увагу лише зовсім випадково. Вперше Мікаель помітив її, коли вона стояла неподалік від його парадного на Бельмансґатан, коли в середу вранці йшов до редакції «Міленіуму». Випадково глянувши на номерний знак, він побачив літери КАБ і згадав назву фірми, що належала Залаченкові, — та називалася «Карл Аксель Бодін АВ», скорочено теж КАБ. Мабуть, він не звернув би на машину особливої уваги, якби не бачив цей же номерний знак двома годинами раніше, коли обідав разом з Хенрі Кортесом і Малін Ерікссон на площі Медборґарплатсен. Того разу «Вольво» стояла на бічній вулиці, біля редакції «Міленіуму».
Мікаель навіть почав думати, чи не втрачає він розум, але коли він ближче під вечір відвідував Хольгера Пальмґрена в реабілітаційному центрі в Ерсті, сіра машина «Вольво» стояла на стоянці для відвідувачів. Це вочевидь була не випадковість. Мікаель Блумквіст почав уважно поглядати навсібіч. Наступного ранку, знову помітивши ту саму автівку, він анітрохи не здивувався.
Водія Мікаель жодного разу не бачив, проте в розмові із службою реєстрації автомобілів з’ясувалося, що машина зареєстрована на ім’я Йорана Мортенссона, сорока років, який проживає на Віттангіґатан у районі Веллінґбю. Невеличке дослідження показало, що Йоран Мортенссон має кваліфікацію консультанта підприємств і володіє власною фірмою, зареєстрованою на адресу поштової скриньки на Флеммінгґатан на острові Кунгсхольмен. У цілому в Мортенссона виявився цікавий послужний список. У вісімнадцять років, у 1983-му, він пройшов військову службу в розвідувальному підрозділі берегової охорони, а потім влаштувався на роботу до Збройних сил Швеції. Там він устиг дослужитися до лейтенанта і в 1989 році перекваліфікувався, почавши вчитися у Вищій школі поліції в Сольні. З 1991-го по 1996 рік працював у стокгольмській поліції, звідки зник у 1997 році й у 1999-му зареєстрував власну фірму.