Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

22 травня близько 5 години ранку УПА напала на Бринці Загірні (повіт Бібрка) у Львівському воєводстві. Були жорстоко замордовані від ста двадцяти до ста сорока п’яти поляків. Їхні будинки спалили. 24 травня в селі Батятичі (повіт Кам’янка Струмилова) українці вбили п’ятнадцять поляків. У повіті Рудки в ніч із 13 на 14 червня спалено шість польських сіл. У ніч із 16 на 17 липня УПА напали на село Красне повіту Скалат. Убито п’ятдесят двох поляків, спалено близько сотні різних споруд. Вціліли ті, хто сховалися в місцевій латинській церкві та на плебанії.

УПА також намагалася атакувати міста. На початку 1944 року Збараж врятувала від бійні заметіль, яка паралізувала українські приготування. 6 травня українські партизани напали на передмістя Долини, «вчинивши нечувані зґвалтування молодих польок, а потім спаливши убитих»[230]. Замордовані були близько двадцяти осіб. 8 травня УПА напала на передмістя міста Буська — Воляни. Були спалені більшість польських будівель, убито дві особи. У ніч із 25 на 26 травня УПА атакувала місто Лопатин у Радехівському повіті. Замордовані одинадцять поляків, кілька поранені. 2 липня листівки, в яких полякам «відмовляли в гостинності», з’явилися в Городку Яґеллонському. Навколо Бережан у радіусі близько чотирьох кілометрів УПА розставила на дорозі вартових, які не впускали до міста селян із продуктами харчування.

В липні 1944 року антипольські акції почалися навіть у Бещадах, де до приходу радянських військ були замордовані щонайменше двісті-двісті п’ятдесят осіб. Найбільша бійня трапилася в Балигороді, де щой-но створена сотня УПА Володимира Щигельського «Бурлаки» розстріляла сорок дві особи.

То лише окремі приклади нападів. Варто відзначити, що разом із поляками гинули євреї, котрих поляки переховували. Згідно з планами ОУН-Б євреїв слід було «примусово виселити». Проте, коли УПА стала силою, з якою треба було реально рахуватися, Голокост властиво вже завершився. Депортаційні плани втратили актуальність, перш ніж українці отримали змогу їх реалізувати. В цій ситуації українські партизани постановили використати вцілілих євреїв для власних цілей, приймаючи до своїх лав фахівців: лікарів, ремісників. Хоча дехто з них, схоже, щиро повязав свою долю з УПА, скажімо, доктор Самуель Нойман, котрий, мабуть, загинув у бою з радянськими військами в липні 1945 року в Чорному Лісі, чи Шая Варм, заарештований 9 серпня 1944 року, і за зв’язки з націоналістами засуджений до двадцяти років таборів, проте більшість із них були вбиті в момент надходження фронту. Мабуть, загинули також усі євреї, визнані «непридатними». Хоча деякі українські історики це заперечують, рішуче стверджуючи, що підрозділи УПА мають значні досягнення в рятуванні єврейського населення, однак факти убивств підтверджують, зокрема, документи підпілля. Із перехопленого радянськими спецслужбами звіту референта Служби Безпеки ОУН «Жбурта» випливає, що СБ віддала наказ про те, щоб «всіх жидів нефахівців конспіративно знищити, щоб жиди і навіть наші люди не знали, а ширили пропаганду, що пішов до більшовиків»[231]. Натомість у наказі для «друга «Корнія» велено негайно «нищити НКВД-стів, сексотів, жидів і поляків»[232].