Метаморфози

601] З неба Юнона тим часом поля озирнула похмурі, 602] Й дивно їй: як це запала раптово од хмар перелітних 603] Ніч серед білого дня? Не від вогких низин піднялися 604] Хмари ті, не від річок — розважає вона й мимоволі 605] За чоловіком своїм оглядається: де б міг подітись? 606] Знає, чим ласує він: попадався не раз на гарячім. 607] Не віднайшовши на небі його,— «Або я помиляюсь,— 608] Каже,— або ж одурили мене»,— й, у— повітрі майнувши, 609] Легко торкнулась землі, й порозходитись хмарам веліла. 610] Він же, дружини прихід передбачивши, враз обертає 611] Інаха ніжну дочку в молоду білосніжну теличку. 612] Врода, проте, заясніла й у ній, тож Сатурнія хвалить, 613] Хоч і не радо, питає, чия ця теличка й з якої 614] Він череди її взяв, наче й справді нічого не знає. 615] Той все хитрує: в землі, мов, родилась. Юноні, одначе, 616] Рота він цим не заткнув. «Подаруй мені,— каже,—цю кралю». 617] Що тут.робить? Не годиться ж любов оддавати в дарунок, 618] Та й відмовлять підозріло. Любов до відмови схиляє, 619] Сором — погодитись радить: Ось—ось вже любов мала взяти 620] Верх, та подумав: якщо я дружині телички тієї 621] Не відступлю— здогадатися може, що це й не теличка… 622] Мужа коханку здобувши, не зразу всього позбулася 623] Страху: «Ануж мене знову піддурить…» — і ось до телички 624] Аргуса Аресторіда приставила сторожем пильним. .