Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
Книга друга
1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,
2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.
3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;
4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.
5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер
6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,
7] Світ круговий, а над ним — неозорого неба склепіння.
8] В хвилі пливкій — лазурові боги: там Трітон голосистий.
9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий
10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.
11] Далі — Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,
12] Ці — на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,
13] Декого — риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,
14] Все—таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.
15] На суходолі ж — і люди, й міста, і ліси, а в них — звірі,
16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.
17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.
18] В ньому — сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж — ліворуч.
19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,
20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський — сумнів ще має),
21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька
22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,
23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів
24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.
25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,
26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.
27] Там — і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,
28] Літо — за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,
29] Далі — забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,
30] Врешті — Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.
31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком
32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,—
33] «Що привело тебе, — каже, — сюди, до моєї палати, [32]
34] Люба дитино моя,— ти ж бо син таки мій, Фаетоне?»
35] Той йому в відповідь: «Світоче спільний великого світу,
36] Батьку мій, Фебе,— якщо дозволяєш себе йменувати
37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,—
38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався
39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!»
40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,
41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.
42] Сина обнявши, сказав: «Не такий ти, щоб я завагався
43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.
44] Та, щоб і ти не вагавсь,— я твоє найпалкіше бажання
45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,
46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!»
47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,
48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.
49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.
50] «Сину мій,— каже,— слова мої після такого прохання —
51] Це нерозважність сама. О, якби—то присягу зламати
52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!
53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,
54] Брати повіддя до рук — понад сили твої, ще не зрілі,
55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.
56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях
57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,
58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь—кому можна,
59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці
60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,
61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,
62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?
Перейти на страницу: