Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
240] Дім цей руїною став. Та якби ж то лише в цьому домі
241] Гріх поселивсь! Куди оком не кинь — всюди злоба, насильство,
242] Мов присяглись вони злочин чинить. Тож усі якнайшвидше
243] Хай—но поплатяться,— вирішив я,— раз того заслужили».
244] Гучно вітає частина богів ці слова Громовержця,
245] Гніву йому піддає, а частина — лиш годиться мовчки.
246] Всім, проте, боляче стало нараз, коли роду людському
247] Винесли вирок такий: що за вигляд земля буде мати,
248] Люду позбавлена? Хто нам"— питають — запалить у свято
249] Ладан? Чи, може, ти звірам її віддаси, Володарю?
250] Він заспокоює їх: «Ці турботи беру я на себе,
251] Отже, дарма не тремтіть. Обіцяю вам дати початок
252] Іншій породі людей, не таких, як оті лиходії».
253] Вже блискавицями мав він ось—ось позакидувать землю,
254] Та побоявсь, щоб од того вогню сам етрір божественний
255] Не спалахнув, щоб і вісь світова водночас не згоріла.
256] Втім, пригадалося й рішення Долі: що має настати
257] Час, коли море, земля й величавого неба склепіння
258] Враз спалахнуть,— і довкіл світова запалає будова.
259] Тож блискавиці, що в кузнях кіклопів кувались, одклавши,
260] Шлях протилежний обрав: увесь люд йому спало на думку
261] Знищити в хвилях, проливши дощі з неозорого неба.
262] Вмить у печери глухі запроторює він Аквілона,
263] .3 ним і всі інші вітри, що розвіюють хмари, і тільки
264] Нотові волю дає. Вилітає на вогких він крилах,
265] Грізне обличчя його — в чорноті дощового завою, [20]
266] В хмарах важких борода, сивиною спливають потоки,
267] Хмари вповили й чоло, струменить йому з крил і з одежі.
268] Тільки—но руку важку покладе він на тучі розлогі —
269] Тріскає грім і з висот водночас проливаються ріки.
270] Ось і Юнони вістунка ясна в різнобарвнім убранні
271] Воду Іріда бере, щоб до хмар донести її знову.
272] Вилягли буйні лани, й не судилось тоді хліборобу
273] Жниво стрічать золоте, змарнувавсь його труд цілорічний.
274] Гніву не втишить, однак, тільки небом своїм Громовержець:
275] Брат лазуровий його вже викочує хвилі в підмогу,
276] Ріки скликаючи всі. І коли перед ним вони стали
277] В пишній палаті,— «Не буду тут,— каже,— розводитись довго,
278] На балачки не пора — вашу міць усі разом пролийте.
279] Велено так. Од камінних печер повідвалюйте брили
280] Й вашим потокам усім попустіть, скільки можете, віжки!»
281] Мовив, а ті, повернувшись, джерелам вивільнюють витік —
282] От вони піняться й рвуться туди, на широкії води.
283] Сам же він гупнув тризубцем об землю, й вона, колихнувшись,
284] Водам іще додала небувалої сили й розгону.
285] Вже вони не в берегах, а розлогими ринуть полями;
286] Крутять у вирі дерева, й хліба, і людей, і худобу,
287] Крівлю зривають, домашні божки — на запіненій хвилі.
288] Де—не—де дім коли встояв якийсь, непогоді опершись,—
289] Хвиля й його вже запліскує геть, над покрівлею грає,
290] Вже навіть вежі міські поховались, пригноблені нею.
291] Повністю зникла межа поміж водами і суходолом —
292] Бурхало море довкіл, берегів лиш не відало море.
293] Хто якось виліз на горб, хто в човні кривоносім зіщуливсь,
294] Сумно веслуючи там, де за плугом ішов нещодавно.
295] Ще хтось пливе понад обширом нив, над шпилями будинків,
296] Інший — вже рибу бере голіруч у верхів'ї в'язовім.
297] То десь у зелень лугів гостродзьобий вбивається якір,
298] То виноградну лозу підминає закруглене днище.
299] Де на м'якім моріжку випасалися кізки грайливі,
300] Нині ліниво собі розляглись вайлуваті тюлені.
301] З дива того нереїди німіють: міста ж під водою,
302] Храми, й зелені гаї, а дельфіни, блукаючи в лісі,
303] Тілом гнучким раз у раз об розхитані стовбури б'ються.
304] З вовком овечки пливуть; по сусідству — лев жовтогривий,
305] Шкіряться тигри в воді. Блискавичною силою ікла
306] Не порятується вепр, а проворністю ніг своїх — олень.
307] Довго шукаючи клаптя землі, де б на мить хоч присісти,
308] В море он падає птах, розпластавши натомлені крила.
309] Де тільки горб височів — там розгнуздані, піняві хвилі;
310] Вже об вершини гірські вони вперше розгонисто б'ються.
311] Все вже під хвилю пішло, та якщо кому й блиснув рятунок —
312] Голод того до загину довів, хоч повільно, та певно. [21]
Перейти на страницу: