Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
63] Спершу — дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні
64] Ледве долають її; посередині неба — найвища.
65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд
66] На суходоли й моря — наче дух перехоплює в грудях.
67] Далі — дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.
68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,
69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.
70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте
71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.
72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,
73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.
74] Став ти на повіз, скажім… ну а далі? Чи зможеш промчати
75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?
76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,
77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?
78] Там — небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.
79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,
80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]
81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;
82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,
83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.
84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:
85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,
86] В шалі на дибки стають — навіть я, напинаючи віжки,
87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.
88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,
89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.
90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,
91] Доказу певного ждеш? А той страх мій — хіба ж то не доказ?
92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,
93] Глянь на обличчя… А ще якби в груди мої ти на мить хоч
94] Зором сягнути здолав — хвилювання б моє там помітив.
95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті
96] Землі його, і повітря, й моря — вибирай, собі, сину,
97] Що до вподоби тобі — і, повір, не відмовлю ні в чому.
98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше
99] Карою треба назвать… Хочеш кари собі, Фаетоне?
100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:
101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,
102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше».
103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,
104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав — колісниці.
105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина
106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.
107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,
108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.
109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,
110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.
111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,
112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора
113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,
114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі
115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.
116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні
117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,
118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.
119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих
120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних
121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.
122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,
123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає
124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,
125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:
126] «Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '
127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]
128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх — таки важко.
129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,—
130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами
131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний
132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.
133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.
134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,—
135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:
136] Вище промчиш — спалахнуть за тобою небесні оселі.
137] Нижче — то й землі згорять. Найбезпечніший шлях — серединний.
138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,
139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.
140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:
141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.
Перейти на страницу: