Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
384] Мов заніміли вони якийсь час. Обірвавши мовчанку,
385] Першою Пірра відмовилась волі Феміди скоритись:
386] «Вибач мені за непослух,— благає в сльозах,— та не зважусь
387] Над материнською тінню глумитись, метаючи кості».
388] Довго тим часом то подумки, то між собою старенькі
389] Те загадкове пророцтво на різні лади обертають.
390] Син Прометея нараз, прояснівши, говорить ласкаво
391] Епіметея дочці: «Або вже мене власний підводить
392] Розум, або,— якщо до гріха не схиляє пророцтво,—
393] Мати велика — це наша земля, а каміння, гадаю,—
394] Це її кості, тож маєм каміння метать поза себе».
395] Здогадом цим він лише зацікавив Тітанову доньку,
396] Переконати ж не міг: ось така до святого пророцтва
397] В них недовіра, була. Та чи може пошкодити спроба?
398] Вийшовши, голови вкрили мерщій, розпустили туніки
399] й кидають, як було велено їм, позад себе каміння.
400] Камінь,— та хто б у це вірив, коли б не засвідчила давність? —
401] Твердість, природу свою, поступово втрачав і дедалі
402] М'якшим, ніжнішим ставав, набуваючи й форми нової.
403] Росту сягнувши свого, злагіднівши, з тих каменів кожен
404] Тілом зробивсь, де, хоча й невиразно, та вже проглядали
405] Риси людини; такою є постать, яку в мармуровій
406] Брилі намітив митець — ще різцем не відточена, груба. [23]
407] Що в тому камені вогким було, мов од соку якогось,
408] Що в нім було од землі — те ставало податливим тілом.
409] Що ж непроникним, суцільним було — оберталось на кості.
410] Що було жилами щойно, те жилами в тілі лишилось.
411] Так добротою богів незабаром усе те каміння,
412] Що чоловік позад себе метнув, стало чоловіками,
413] Те ж, котре кинула жінка назад,— обернулось жіноцтвом.
414] Так появились ми, плем'я тверде, загартоване в праці,
415] Й роду твердого свого не один залишаємо доказ.
416] Інших іще різнорідних істот породила чимало
417] З власної волі земля, як лише споконвічна волога
418] З сонцем вогненним зійшлась, і, розпарені, мовби набрякли
419] Грязь та липкі болота. У землі живодайній налившись,
420] Плідні начатки речей наче в лоні росли материнськім,
421] Щоб у якомусь обличчі на світ появитися з часом.
422] Так і тоді, коли з нив заволожених семигирловий
423] Ніл поступово одплив, увійшовши у річище давнє,
424] Твань під сузір'ям палким припеклась, закипіла, тоді—то
425] Орючи землю парку, рільники натрапляли на безліч '
426] Різних істот дивовижних. Одні з них із лона земного
427] Саме зринали на світ; а в інших незрілі частини
428] В цілість іще не зрослись; і нерідко в одній половині
429] Вже якесь тіло жило, хоч у другій — було ще землею.
430] Тож, коли вогкість і жар поєднались у лагідній мірі,—
431] Втішились плідністю: все від них родиться, все виникає.
432] Хоч ворогує з водою вогонь, але випар вологий
433] Зроджує все, й визрівають плоди у незгідливій згоді.
434] Отже, земля, заболочена вкрай нещодавнім потопом,
435] Сонце побачивши знов і, прогрівшись у дні спекотливі,
436] Видала безліч істот. Повторила при тому частково
437] Давні їх форми, частково ж незнаних потвор народила.
438] Так мимоволі й тебе, велетенський Піфоне, в ту пору
439] Вивела з лона земля — на диво новим поколінням;
440] Жах ти наводив, бо тілом своїм заступав навіть гори.
441] Луком уславлений бог, який досі дзвенів тятивою
442] Сарнам услід та лякливим козулям, тепер сагайдак свій
443] Опорожнив уже мало не весь на потворного змія,
444] Стрілами вкрив його, чорну отруту по ранах розливши.
445] Щоб не приблякнув цей подвиг, однак, із перебігом часу,
446] Ігри священні заклав ще—тоді він цим славним двобоєм,
447] Назву «Піфійські» їм давши на знак перемоги над змієм.
448] Хто тут у бігу, чи силою рук, або на колісниці
449] Всіх подолав, той вінцем із дубового листя вінчався.
450] Лавра—бо ще не було тоді, й буйноволосого Феба
451] Зелень із різних дерев, обвиваючи скроні, втішала. [24]
Перейти на страницу: