Мистецтво кохання

548]     Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!" 549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці 550]     Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті. 551] Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула, 552]     Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх. 553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться, 554]     А на грузьких мокляках — очеретина суха. 555] Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся! 556]     Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону! 557] Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих 558]     Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести". 559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів, 560]     Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок 561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо: 562]     Що лиш на думку спливе — легко богам осягти. 563] Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші, 564]     Так з нареченою бог на небесах поєднавсь. 565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою, 566]     А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі — 567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія—батька, 568]     Щоб од вина не було шкоди твоїй голові. 569] Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати: 570]     Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама. 571] Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе, 572]     Хай вона знає, над ким влада її відтепер. 573] В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто, 574]     Хоч і німують уста, мову обличчя веде. 575] Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти 576]     Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби, 577] Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою, 578]     Пальцями пальців її мов ненароком торкнись. 579] Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав: 580]     Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз. 581] Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб, 582]     Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям. 583] Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість, 584]     Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь. 585] Певний це, втоптаний шлях — по—мистецькому друга вдавати, 586]     Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува. 587] Так управитель не раз перевищує міру належну: 588]     Більше на себе бере, ніж доручалось йому. 589] Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна: 590]     Хай не підводять тебе ні голова, ні нога. 591] Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки, 592]     Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина. 593] Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по—дурному, — 594]     В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів. 595] Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, — 596]     Дар од природи на те, аби подобатись ним. 597] Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, — 598]     Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик: 599] Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно: 600]     Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв. 601] їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею, 602]     Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич. 603] Потім, як гості почнуть галасливо вставати з—за столу, 604]     Саме при тій метушні гарну нагоду лови: 605] В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї — 606]     Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй. 607] Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по—селянськи — 608]     Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей. 609] Про красномовність не стану тобі настанов подавати: 610]     Досить тобі забажать, — мова сама попливе. 611] Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце, 612]     Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади. 613] Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, — 614]     Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою. 615] Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі: 616]     Спершу зображував пал, потім направду палав. 617] Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає: 618]     Та, котра грою була, — справжньою стане любов! 619] Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути: 620]     Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз. 621] Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці, 622]     Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу. 623] Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу: 624]     Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою! 625] Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,