Мистецтво кохання

234]     Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить 235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце 236]     Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов. 237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає, 238]     Вихилиш келих до дна — туга покине тебе. 239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу, 240]     Болі, турботні думки вже не захмарять чола. 241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість, 242]     Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене. 243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата: 244]     Владна Венера й вино —— наче вогонь у вогні. 245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада: 246]     Не за вином, не вночі вроду цінити берись. 247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався, 248]     Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю". 249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало, 250]     Тож перша—ліпша з дівчат гарною буде вночі. 251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже, 252]     Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день. 253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? — 254]     Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить. 255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв, 256]     А чи купальні, що в них води сірчані паркі? 257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто: 258]     "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!" 259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня — 260]     В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула. 261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура, 262]     Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран. 263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю, 264]     Муза вказала тобі щедрі для ловів місця. 265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати 266]     Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого. 267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки, 268]     Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть! 269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої, 270]     Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав. 271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади, 272]     Скорше менальський гончак буде тікать од зайців, 273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду — 274]     Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі. 275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають, 276]     Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу. 277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю — 278]     Жінка до нас по любов першою б мусила йти! 279] Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця, 280]     Лунко й кобила ірже, тільки—но вгледить коня. 281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна, 282]     Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть. 283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала 284]     Пломенем і через те духу пустилась в петлі? 285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила — 286]     І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть. 287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині, 288]     Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось. 289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди 290]     Білий—білісінький бик, стада окраса, бродив. 291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка—вада, 292]     В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком. 293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці, 294]     Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі. 295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю, 296]     Тут же телиці гладкі стали ненависні їй. 297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих, 298]     Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені. 299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла, 300]     Рвала м'які для бика трави і листя дерев. 301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа: 302]     Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв. 303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає? 304]     Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик. 305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом? 306]     Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять? 307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця, 308]     Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки. 309] Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця, 310]     Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай. 311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню, 312]     Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.