Мистецтво кохання

008]     Гіпподаміє, й повіз — боєм добутуткону. 009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій — ще^ередзюря, 010]     Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль. 011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо: 012]     Вчив я ловити, а ще — здобич зумій зберегти. 013] Штука впіймати, та втримати спіймане — штука не менша: 014]     Там випадковість, а тут — вміння в пригоді стає. 015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє! 016]     Нині — й ти, Ератб солодкойменна, сприяй! 017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура — 018]     Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля. 019] Він—бо проворний: два крильця постійно готові до лету — 020]     Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь. 021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,— 022]     Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов. 023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик—півмужчина, 024]     Чи півмужчина—півбик — втіхи злочинної плід. 025] "Годі вже, — мовив митець, — мене стримувать тут, справедливий 026]     Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь. 027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я, 028]     Долею гнаний у світ, — дай хоч померти у ній! 029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину; 030]     Може, хлопчини не жаль — старця тоді пожалій!" 031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати — 032]     Владар усе ж не давав дозволу на поворот. 033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, — промовив, — 034]     Доля для хисту твого гарну поживу дає. 035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола, 036]     Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти. 037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу! 038]     Вибач, владико богів, що на високе ступлю. 039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних — 040]     Хочу з неволі втекти — й іншого шляху нема. 041] Стіксом дорога б вела — я тривожив би Стіксову хвилю! 042]     Мушу природі людській дати спромогу нову". 043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто, 044]     Що на повітряну путь може людина ступить? 045] Крила — весла птахів — укладає з пір'їн ряд до ряду, 046]     Нитка по нитці, з—під рук витвір виходить легкий. 047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни — 048]     От уже й хвалить митця вмілості дивної плід. 049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском — 050]     Де йому знати, що це — снасть для хлоп'ячих плечей! 051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну, 052]     Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти. 053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, — 054]     Щоб у повітря ступить — ось тобі винахід мій. 055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона, 056]     Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе. 057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший, 058]     Будеш триматись мене — буде безпечний твій лет. 059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні 060]     Далі, — розтопиться віск: він нетривкий при жарі; 061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати — 062]     Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль. 063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину: 064]     Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети". 065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає — 066]     Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить. 067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло 068]     Тілом подався вперед, наче по линві ступив. 069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком — 070]     І по старечій щоці збігла невтримна сльоза. 071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий — 072]     Звідси вони й почали втечу злощасну свою. 073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила 074]     Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет. 075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши, 076]     Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар. 077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю 078]     Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку. 079] Самос ліворуч лишивсь, а далі — Наксос і Парос, 080]     Й Делос — край, що його клароський бог полюбив. 081] З правого боку — Лебінт і лісами поросла Калімна, 082]     И Астіпалея, де скрізь — щедрі на рибу ставки. 083] От і полинув Ікар (молоде — нерозважне звичайно) 084]     Вище — позаду лишив батька, провідця свого. 085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,