Мистецтво кохання

704]     Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв? 705] Так—бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, — 706]     Як же їй мило зате згодом оддатись йому! 707] Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди, 708]     Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце. 709] Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити, 710]     їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять. 711] Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі; 712]     Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий. 713] Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер, 714]     Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла. 715] Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї — 716]     Стримайсь на деякий час, щезни їй з—перед очей. 717] Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне: 718]     Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе. 719] Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди: 720]     З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов. 721] Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась, 722]     Хто шанувальником був — потім коханцем ставав. 723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі 724]     Сонце й солона вода смалять його день у день. 725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба 726]     Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку; 727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває, 728]     Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, — 729] Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість, 730]     Дурень хай бачить у ній явної слабості знак! 731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами, 732]     Дафніс рум'яним не був — горду наяду кохав. 733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось: 734]     Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу. 735] Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло 736]     Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги. 737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен 738]     Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь". 739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині: 740]     Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана. 741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки: 742]     Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе. 743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла, 744]     Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой? 745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу — 746]     Феб, як сестрицю свою — два Діоскури—брати". 747] Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску 748]     Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки! 749] Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода: 750]     Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав. 751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю — 752]     Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був. 753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга: 754]     Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть. 755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають 756]     Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай. 757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки, 758]     Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита. 759] Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє, 760]     Хоч незліченні вони, пристосуватись до них, 761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом — 762]     Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь. 763] Так от і рибу по—різному ловлять: гачок тут підходить, 764]     Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть. 765] Різного віку жінок ти по—різному, отже, приваблюй: 766]     Пастку досвідчена лань здалеку спостереже. 767] Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством, 768]     Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять. 769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться, 770]     Хутко в обійми свої явний негідник бере. 771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка, 772]     Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.