Мистецтво кохання

313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю: 314]     Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого? 315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави — 316]     Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей. 317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну 318]     Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо 319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце 320]     Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть. 321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні, 322]     Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!" 323] То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову 324]     Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй. 325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню, 326]     З нею зійшовся—таки; плід — таємницю розкрив. 327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста 328]     (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) — 329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори, 330]     Він колісниці б тоді не розвернув на бігу. 331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала — 332]     Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак. 333] Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна, 334]     В рідному домі Атрід жертвою жінки упав. 335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси? 336]     Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей? 337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі. 338]     Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал. 339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну 340]     Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде! 341] Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше 342]     Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків. 343] Сумнівів, отже, не май: будь—яка може стати твоєю; 344]     Хтозна, чи з—між багатьох мовила б "ні" хоч одна. 345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння, 346]     Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі? 347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше: 348]     Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє. 349] Завше—бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє, 350]     Завше й чужа череда вим'я повніше несе. 351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш: 352]     Так ти полегшиш собі до господині підхід. 353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся, 354]     Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно. 355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю: 356]     Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети. 357] Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня 358]     Без намовляння твого візьме принаду з гачка; 359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде, 360]     Як на врожайній землі — повному сили зерну. 361] Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди, 362]     Спритна Венера тоді влесливо входить у них. 363] Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався, 364]     А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв. 365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила: 366]     Легко за себе тоді зможе помститись вона. 367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця, 368]     Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби 369] Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам — 370]     "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить". 371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, — 372]     Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому. 373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило, 374]     Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів. 375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" — 376]     Це небезпечна, скажу, і непродумана гра, 377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню, 378]     Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти. 379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим, 380]     Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди! 381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую, 382]     Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній. 383] А причарує таки, як листи буде брати й давати, 384]     Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе — 385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому: 386]     Не від служниці—бо слід розпочинати любов. 387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву — 388]     Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я): 389] Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить, 390]     Хай лиш відчує сама частку й своєї вини. 391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,