Мистецтво кохання

086]     Помахом рук своїх — крил — вітру не ловить уже. 087] Зляканий, глянув з висот: під ним — лиш море безкрає, 088]     Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому. 089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря — руками, 090]     Марно: прозорість довкіл — де ж тут опору знайти? 091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.." 092]     Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді. 093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) — "Ікаре, — гукає, — 094]     Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?.. 095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі… 096]     Тіло довірив землі, морю — ім'я залишив. 097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити, 098]     Я ж зупинити берусь бога крилатого лет! 099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі 100]     Зрізує з лоба лошат — як приворотне дання. 101] Щоб не влягалась жага — не поможе ні зілля Медеї, 102]     Ні заклинання—пісні марсів—чарівників. 103] Кірка з Уліссом була б, а Медея — з Ясоном, та бачиш: 104]     Пристрасть — чаруй не чаруй — з часом пригасне сама. 105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм: 106]     Шкодить душі той напій, розум затьмарює він. 107] Геть же всі темні діла! Щоб любили — любов випромінюй! 108]     Врода, постава струнка — вір мені, це ще не все. 109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом, 110]     Що при джерельній воді викрали німфи його, — 111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано, 112]     Вроду свою поєднай з гарним набутком душі. 113] Врода — минуще добро: з перебігом літ — убуває, 114]     Кожен—бо день, кожна мить мов надгризають її. 115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею — вони ж одцвітають, 116]     Глянь на троянду: був цвіт, потім — одні колючки. 117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе, 118]     Й зморшки глибокі ось—ось зорють обличчя твоє. 119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду, 120]     З нами—бо тільки душа йде до кінця, до межі. 121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум 122]     І неодмінно двома мовами оволодій. 123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно — 124]     І покохали його німфи дві, діви морські. 125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала — 126] >    "Нині, — казала, — дарма спінювать хвилю веслом". 127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати, 128]     Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде. 129] Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю, 130]     Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть. 131] Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута) 132]     Що їй цікавим було, те на піску й зобразив. 133] "Троя, — мовив, — ось тут (накреслив мури високі), 134]     Тут — Сімоент, а ось це — табір мій. Поле було 135] (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона, 136]     Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі. 137] Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі 138]     Коней, що їх уночі викрали, я повернув". 139] Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла — 140]     Й Трої, і Реза—вождя, й табору — мов не було. 141] "Хочеш, — богиня тоді, — довіритись хвилі, що змила — 142]     Ти й ворухнутись не встиг — стільки великих імен?" 143] Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди, 144]     Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір. 145] Ласка, і вправна, й тонка, — лиш вона володіє серцями, 146]     Строгість — хіба до злоби й воєн дикунських веде. 147] Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою? 148]     Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха? 149] В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння, 150]     Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе. 151] Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні! 152]     Милою мовою слід ніжну живити любов. 153] Сварка — мужів од жінок, а жінок — від мужів одганяє, 154]     Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу. 155] Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість — посаг жіночий, 156]     Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова. 157] Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі, 158]     Ні! Не закон, а любов є володаркою тут! 159] Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй, 160]     Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона. 161] Не для багатих, однак, за наставника я у любові: 162]     Можеш за втіху платить — зайве мистецтво моє.