Мистецтво кохання

392]     Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне. 393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі, 394]     Звабив — довершуй свого і переможцем відходь! 395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину, 396]     Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти. 397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця 398]     Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина. 399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі 400]     Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій: 401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій, 402]     А зеленавій воді — вигнуте дно корабля, 403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне: 404]     Часто вдається воно тільки в означений час. 405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера 406]     Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде, 407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси, 408]     А полонених вождів подиву гідні дари, — 409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди, 410]     В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят. 411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору — 412]     Той на уламках судна душу заледве спасе. 413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю 414]     Римлян, що впали в бою, води алійські взялись. 415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати 416]     Від найдавніших часів звик палестинський гебрей. 417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки: 418]     Витрати будуть, а це — вісники чорного дня. 419] Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту, 420]     Щоб обібрати того, хто умліває з жаги. 421] Прийде до неї торговець—хитрун (таки знає, до кого!), 422]     Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона — 423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить), 424]     Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!" 425] "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго: 426]     Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!" 427] "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я…" — попросять розписку, 428]     І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!" 429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки, 430]     Двічі й тричі на рік буде вона святкувать? 431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився — 432]     Шкода велика, бо він з каменем був дорогим. 433] Часто ще просить: "Позич". Позичиш — уже не поверне, 434]     Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь! 435] Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би 436]     Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць. 437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже, 438]     Воскові спершу довір, що на душі залягло. 439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна 440]     Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій! 441] Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла; 442]     М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку, 443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка — не шкодить, 444]     Нею ж усякого ти можеш зробить багачем. 445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині: 446]     Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить. 447] От подарунок даси, а тебе — ще й покинути можуть, 448]     Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна. 449] А не даси — їй надія шептатиме: "Ще ж подарує…" 450]     Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля. 451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти, 452]     Все програє, а рука тягнеться знову до гри. 453] Перша турбота твоя — поєднатися без подарунку: 454]     Щоб не даватись дарма — буде твоєю всякчас. 455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, — 456]     Перший він слід прокладе, настрій розвідає там. 457] Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу: 458]     Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть. 459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того, 460]     Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді: 461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий — 462]     Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм. 463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу, 464]     В мову свою навмання пишних речей не вплітай. 465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався? 466]     Скільки разів через лист діло все йшло нанівець! 467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво — 468]     Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь. 469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, —