Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Однак імперіалістичні устремління колчаківських воєначальників, серпневий наступ Денікіна 1919-го року та жорстоке витіснення ним частин петлюрівської армії з Києва вщент розбило ті даремні сподівання. Колчака, при усьому його внутрішньому благородстві та певній терпимості щодо державницьких амбіцій українських антибільшовицьких союзників, цікавила виключно «єдіная і нєдєлімая». За неї він боровся, за неї і життя поклав у далекому Іркутську.
Кого розселили у колишню хату колишнього колчаківського тестя і де поділися самі Омирові, Марко не відав.
Вулиця була порожньою, тож під покровом темряви ніхто не помітив, як з алеї у хвіртку сусіднього будинку, що належав міському патологоанатому, увійшов незнайомець.
Як і обіцяв Кренцель, собаки на подвір’ї не було. Марко постукав у шибку, за якою у дальній кімнаті ледь жевріло світло…
Вже за хвилину почулися кроки на веранді.
Кренцель відчинив двері і впустив Шведа до хати.
— Усе добре? — проказав замість вітання.
— Так… Маю до Вас справу. Навіть дві.
— Проходь, проходь у кімнату, Марку, там і поговоримо.
Господар у домашніх капцях і атласовому халаті почовгав далі, у проміжну кімнату, освітлену лише гасовою лампою.
За столом лежала розгорнута книга — Кренцель, вочевидь, збавляв час до приходу Марка за читанням.
— Пане Кренцелю, отже…
— Наперед кажу — зможу! — відповів той, всідаючись напроти Шведа у своє крісло-гойдалку.
— Ви ж іще не знаєте, про що я Вас попрошу, — усміхнувся Марко.
— Чому ж, знаю. Вірніше, здогадуюся. Тому й кажу — так, згоден.
— Ви упевнені у тому, що кажете?
— Я прожив усе життя, Марку, — зітхнув Кренцель, — та нічого справді путнього для України не зробив. От хоч на старості літ їй прислужуся. Ти ж хотів запитати, чи можна у морзі переховувати націоналістичну літературу та газети? Так?
— Саме так, пане Кренцелю.
— То я згоден. Можна. Завтра і облаштую усе для зберігання. Морг і справді таке місце, де шукати менш за все будуть. Я одразу й подумав після того, як ти пішов — чому б то не зробити… Головне, аби зв’язковий надійний був та не носив оберемками, аби не так помітно…
— Усе врахуємо, пане Кренцелю.
— А друга справа яка, Марку?
Швед на мить замислився. Як би то краще запитати…
— Скажіть, пане Кренцелю, Ви знайомі з єпископом Лєпновським?
Той неспішно переплів пальці на колінах.
— Так, був знайомий. Тільки його більшовики арештували і, наскільки я чув, нещодавно застрелили без суду і слідства, вигадали таку дурню, наче той тікати зі слідчої в’язниці надумав… З його-то поважним віком та ревматизмом.
— І Ви ходили засвідчувати його смерть?
Кренцель похитав головою.
— Ні, Марку, ходив мій колега, лікар Пливановський. Його завжди кличуть, коли щось подібне у слідчій тюрмі трапляється… Вже не знаю, чи платять йому за те, що він пише все, як їм треба, чи залякали… та звісно, що залякали, бо відколи зв’язався із ними, то став як лайно під лопухом… боязкий, мовчазний… І бігом до костелу наступного дня — сповідатися. Ото коли єпископа заарештували, а потім і застрелили, я гадав, він відмовиться іти… Але ні, пішов. Прийшов зажурений. Від нього я і дізнався, що отця Лєпновського начебто при спробі втечі застрелили. Він католик, — додав Кренцель, — то я й не стримався, запитав, у кого тепер сповідатиметься.
— І що Пливановський? — поцікавився Швед.
— Та кажу ж… як лайно під лопухом. То робота страшна, хай минає усякого. Я боюся, він там не тільки смерть констатує… — зітхнув Кренцель. — Але й дещо інше робить. Там же, у слідчій тюрмі, не сидять ті, хто на базарі гаманця вкрав. Там самі політичні…
— Гадаєте, Пливановського кличуть бути присутнім під час допитів? — запитав Марко.
Кренцель кивнув.
— Переконаний у тому. Він до мене часто приходив консультуватися з тих чи інших питань, ми часто сиділи, балакали за келихом бренді… Ділилися своїм, так би мовити, лікарським. Я ж не завжди у трупарні просиджував! А тут раптом він зовсім заходити перестав. Боїться, значить, що розпитуватиму. А про що питати, коли мені і так усе зрозуміло!
— Отже… — Марко аж на стільці засовався. — Констатувати смерть отця Лєпновського ходив лікар Пливановський…
— Так.
— Пане Кренцелю, як гадаєте, чи залишали єпископові особисті речі під час обшуку? Може, Ваш колега Пливановський згадував про щось таке? Ну, коли він оглядав тіло, чи були на єпископові якісь релігійні атрибути? Хрестик, чи, можливо, якась особлива єпископська каблучка…