Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
До слова… Якраз під тією Тарнорудою, про яку тобі я торочу, при в’їзді, перед містечком на цвинтарі такий був у вересні 1920-го бій… Цільну, озброєну до зубів червону дивізію розбили вщент так звані чорні запорожці… Дрібка їх була проти дивізії. Отак!
Марко похитав головою.
— Наші про те позорисько неохоче згадують, — продовжував Мальцев. — Але ж то мало місце… І люди то бачили і знають… Так, нашим прочухана давали не раз, і тому я думаю, що коли ми почнемо у селян останнє забирати, тут завариться така каша, що нам і не снилася. Вода у Збручі почервоніє.
Боюсь, ми тут не для того, аби поширювати радянську владу та людей переконувати, Валеріане, що у складі радянської Росії добре жити буде, а для того, аби… викорінити місцеве населення настільки, наскільки можливо. Усіма доступними способами.
— Тобто? — перепитав Марко.
— Ти як маленький… — роздратовано проказав Мальцев. — Тобто фізично. До ноги, — тихо додав він.
Марко похитав головою.
— Хіба то можливо? Хіба то справді можливо? Цілий народ…
— Чого ж ні? — розвів Іван руками. — Одних виб’ємо, інших голодом заморимо, ще інших до Сибіру переселимо. Простори матінки-Росії необ’ятні, робочі руки скрізь потрібні. А через яких кілька десятків років вони там або вимруть, або зрозуміють, що краще забути, хто вони і звідки…
— Ти говориш страшні речі, Іване.
— От і я про те, товаришу Клєвєров, — Мальцев заговорив зовсім тихо. — Певності немає. А знаючи хохлів, ніхто так просто у цім ошалілім від свободолюбства краї здаватися нам не буде. Мені ж ота непевність та кровопролиття від сімнадцятого до чортиків набридли. Хочу жити спокійно, по-людськи, от як би ти, скажімо, жив у Парижі, якби у тебе гроші тоді були.
Марко сидів, приголомшений почутим. Зовсім приголомшений. Сподівася чого завгодно, тільки не такого…
— Ну, досить балакати, — проказав раптом Мальцев. — Я тобі все сказав, Валеріане, а ти дай мені відповідь, чи цікавить тебе моя пропозиція.
— А в разі, якщо не цікавить? — Марко простягнув Мальцеву через стіл руку.
— Ні разу не повірю… товаришу Клєвєров! — усміхнувся той, потиснувши руку Шведу. — Тобі ціна гідного життя як нікому відома. Пообідаємо, бо я зголоднів як звір. Випиймо за нашу співпрацю й успіх задуманого. Тільки позабирай оці твої листи й конверти, нехай Марія нам їсти подає…
* * *
Ідучи до Кренцеля, Марко думав про те, що справа отримала несподіваний поворот.
Замість заклятого одепеушника натрапив на чолов’ягу, що сам прагне вирватися з-під радянської влади, та ще й у такий оригінальний спосіб!
Щоправда, те, що Мальцеву набридли кровожерливі совєти, не означало, що він прихильник української національної ідеї… І взагалі Мальцев з першої миті знайомства видався Шведу дивним до неможливості. Тож так звана співпраця з ним покаже детальніше, що він за птиця. А поки що його зацікавленість у тарнорудському скарбі була Шведу на руку: ніхто краще не міг би придумати, ніж так, як склалося.
Отож, кілька днів у Кам’янці, туди-сюди, а потім — на Волочиськ і крути-верти Тарнорудою, шукай скарб Маргарити Шотландської; офіційні підстави для перебування у прикордонній зоні — то за Мальцевим, нехай ламає голову. А він по прибутті до Тарноруди спробує насамперед побалакати із тим дияконом Крушанівським. Що Івану не вдалося силою та нахрапом, то він спробує добрим словом. А поки що…
Перш ніж піти на Руські фільварки, прогулявся до Новопланівського мосту і назад, аби перевірити, чи не приставив Мальцев до нього своїх людей — відстежувати кожен його крок. Слідом нікого не було, тож сутінками через міський парк навпростець рушив просто у напрямку Руських фільварок.
Оселю Кренцеля знайти було не важко. Колишній будинок Омирових і справді гарний орієнтир. Його у Кам’янці, завдяки сибірській епопеї Колчака, знали усі.
Щойно Колчак став Верховним правителем Росії, більшість ще сподівалася: Олександр Васильович свій, українець та й дружина Софія теж із Кам’янця. Невже залишить Україну на поталу московській комуні, не допоможе?