Печатка Святої Маргарити

— Я от що думаю, Іване… — проказав, повільно роблячи ковток. — Та печатка — занадто цінна річ. Якщо припустити, що на момент арешту печатка була із панотцем… Ти ж сам казав, що він носив її як перстень чи каблучку на пальці. Як гадаєш, що з нею могло статися далі?

Очі Мальцева зблиснули.

— Так-так-так! Правильним шляхом ідеш, Клєвєров… Звичайно, після арешту його доставили до слідчої в’язниці, там усе цінне, що було при ньому, відібрали. Певно, комендант Сєргєєв усе те добро переглядає і що, на його погляд, більш вартісне, залишає собі. Я особисто так би і робив! Треба мати хоч якусь компенсацію за таку чортову роботу… То ти натякаєш, Валеріане, що печатка святої Маргарити може знаходитися у коменданта слідчої в’язниці, отого недоноска Сєргєєва? — перепитав Іван Мальцев. — А якщо єпископ її комусь передав або заховав у себе вдома?

— Я ні на що не натякаю, просто поки блукав містом, таке спало мені на думку, — відказав Марко. — Могло, звичайно, трапитися усіляке, але не думаю, що панотець погодився би розлучитися із тією печаткою або віддати її у непевні руки. Міг надійно заховати — це точно. У костелі таких потаємних шпаринок знайти можна безліч. Тоді, вважай, ми шукатимемо ту печатку до кінця свого віку. Але якщо арешт відбувся для єпископа несподівано, а він носив печатку на руці… то заховати її кудись він би просто не встиг. Зрештою, ніхто ж не здогадувався, що то не просто каблучка. І залежно від того, наскільки та печатка видалася начальнику слідчої в’язниці цінною, він міг її продати або ж залишити у себе…

— Ні, ні, ні, продавати її він би не насмілився, — замотав головою Мальцев. — Треба бути рідкісним недоумком, аби загнати таку каблучку за безцінь і потім мати через те клопіт. У Кам’янці зараз просто немає ювелірів, які могли б оцінити таку річ. Ті, що були чогось варті, сьогодні у Москві, поближче до гохрану. Та й Сєргєєв видався мені достатньо обережним. Він її приховав — це точно!

Марко у відповідь тільки гмикнув.

— Ну, якщо твій комендант Сєргєєв не зовсім недоумок, тоді печатка і досі у нього десь в кабінеті або ж удома!

— Геніально, Клєвєров! — Іван відсунув убік недоїденого пампуха та склянку із недопитим чаєм. — Тільки є одна заковика: як ти уявляєш собі наші пошуки печатки у кабінеті Сєргєєва чи у нього вдома?

— Дуже просто… — відповів Марко. — Пропоную завтра навідатися до нього на гостину, до слідчої в’язниці. Ти представиш мене як свого нового співробітника, будеш балакати з ним, скажімо, про те, що передчасна загибель єпископа підриває подальші пошуки прихованих церковних цінностей по надзбручанських селах. Крути йому мізки хоч у баранячий ріг, а я у цей час зможу добре роздивитися навкруги, і поки ти балакатимеш, спробую взяти зліпки з його ключів: від кабінету та квартири. Далі виготовимо дублікати і спробуємо знайти ту кляту печатку!