Історія ГУЛАГу

Не меншу підозру викликали радянські громадяни, які мали зв’язки за кордоном. Першими тут були «розсіяні національності» — поляки, німці й карельські фінни, які мали родичів і знайомих за кордоном, а також прибалта, греки, іранці, корейці, афганці, китайці і румуни, розсіяні по СРСР. За даними архівів НКВД, у період з липня 1937-го по листопад 1938 року таємною поліцією в ході цих «національних» операцій було засуджено 335 513 осіб[430]. Схожі операції, як ми побачимо далі, повторюватимуться під час і після війни.

Але для того, щоб потрапити під підозру, не потрібно було навіть знати іноземну мову. Всі, у кого були контакти за кордоном, підозрювалися у шпигунстві: філателісти, есперантисти, кожен, хто мав друзів по листуванню чи родичів за кордоном. НКВД також арештувало всіх радянських громадян, які працювали на збудованій ще за царя Східно-Китайській залізниці, що проходила Маньчжурією; їх звинуватили у шпигунстві на користь Японії. У таборах їх називали «харбінцями» — за назвою китайського міста Харбіна, в якому багато з них мешкало[431]. Роберт Конквест пише про арешт однієї оперної співачки, яка на офіційному прийомі танцювала з японським послом, і про ветеринара, який лікував собак, що належали іноземцям[432].

На середину 1930-х років більшість звичайних радянських громадян уже розуміли, що краще зовсім не мати жодних контактів за кордоном. Одружений з росіянкою хорватський комуніст Карло Штайнер згадував: «…росіяни рідко коли відважувалися мати приватні справи з іноземцями… Родичі дружини залишалися мені фактично чужими. Ніхто з них не наважувався приходити до нас. Коли її родичі дізналися про наші плани одружитися, всі вони почали попереджувати Соню…»[433] Навіть у середині 1980-х років, коли я вперше відвідала Радянський Союз, багато росіян залишалися обережними з іноземцями, на них намагалися не звертати уваги й відводили очі, зустрівшись поглядом.