Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Але повторю: той факт, що репресивна система була правовою, не означає, що вона була логічною. Навпаки, передбачити, кого арештовуватимуть, у 1947 році, було не легше, ніж у 1917-му. Щоправда, можна було спробувати вгадати, кого швидше за все арештують. Як видається, режим — особливо у час підйому хвиль терору — вибирав собі жертви почасти тому, що вони з якихось причин привертали увагу таємної поліції: сусід почув, як хтось невдало пожартував, начальник помітив щось «підозріле» у поведінці; а ще більше тому, що вони належали до тієї категорії населення, яка в даний момент перебувала під підозрою.
Деякі з цих категорій були порівняно конкретними — інженери і фахівці у 1920-ті роки, куркулі у 1934-му, поляки і прибалти на окупованих територіях під час Другої світової війни, — тоді як інші були справді дуже нечіткі. Наприклад, у 1930–1940-ві роки підозрілими завжди вважалися «іноземці». Під «іноземцями» я маю на увазі людей, які дійсно були громадянами інших країн, людей, що могли мати контакти за кордоном, або людей, які могли мати якийсь зв’язок, справжній або уявний, з якоюсь іноземною державою. Що б вони не робили, вони завжди були кандидатами на арешт — а іноземці, які з будь-яких причин виділялися на загальному тлі, мали особливо високі шанси. Роберт Робінсон, один з кількох чорношкірих американських комуністів, які у 1930-ті роки переїхали до Москви, пізніше писав, що «всі чорношкірі, яких я знав на початку 1930-х років і які стали радянським громадянами, зникли з Москви протягом семи років»[427].
Не становили винятку і дипломати. Наприклад, Александр Долгун, американський громадянин, який був молодшим співробітником посольства США у Москві, розповідає у своїх мемуарах, як 1948 року його забрали на вулиці і безпідставно звинуватили у шпигунстві; такі підозри почасти грунтувалися на тому, що він по молодості полюбляв відриватися від «хвостів», які пускала за ним таємна поліція, а ще тому, що йому добре вдавалося переконувати посольських водіїв давати йому покататися на машинах, з чого співробітники «органів» виснували, що він може мати вищий, ніж їм відомо, чин. Він провів вісім років у таборах і повернувся до Сполучених Штатів тільки 1971-го.
Часто мішенями ставали іноземні комуністи. У лютому 1937 року Сталін зловісно сказав Георгію Димитрову, генеральному секретарю Комуністичного Інтернаціоналу — Комінтерну, організації, що займалася розпалюванням світової революції: «Всі ви там у Комінтерні працюєте в руках ворога». З 394 осіб, які були членами Виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу в січні 1936 року, у квітні 1938-го залишилося лише 171. Решту було розстріляно або відправлено в табори; серед них були представники різних країн: німці, австрійці, югослави, італійці, болгари, фінни, прибалти, навіть англійці та французи. Непропорційно сильно постраждали євреї. У кінцевому підсумку Сталін убив більше членів політбюро комуністичної партії догітлерівської Німеччини, ніж сам Гітлер: з 68 німецьких комуністичних вождів, які втекли в Радянський Союз після приходу Гітлера до влади, 41 загинув — страчений або у таборах. Можливо, ще більшого винищення зазнала комуністична партія Польщі. За однією з оцінок, навесні і влітку 1937 року було страчено п’ять тисяч польських комуністів[428].
Втім, у членстві в іноземній комуністичній партії не було жодної потреби: ціллю Сталіна були також і іноземні «співчуваючі», найчисленнішими з яких, імовірно, була група «американських фіннів». Це були фінномовні фінни за національністю, деякі з них емігрували до Америки, а деякі народилися вже там, і всі вони перебралися в Радянський Союз у 1930-х, у роки Великої депресії у США. Більшість з них були промисловими робітниками, і більшість не мали в Америці роботи. Під впливом радянської пропаганди — радянські вербувальники об’їжджали американські фінномовні громади, розповідаючи про чудові умови життя і роботи в СРСР — вони масово подалися до фінномовної Карельської республіки. Майже відразу вони почали створювати проблеми для місцевих властей. Карелія виявилася не дуже схожою на Америку. Багато з них вголос про це говорили всім, хтр міг чути, потім намагалися повернутися — все це завершилося наприкінці 1930-х років ГУЛАГом[429].
427
Robinson. — p. 13.
428
Agnew, McDermott. — p. 145,143–149.
429
Gelb.