Історія ГУЛАГу

Не становили винятку і дипломати. Наприклад, Александр Долгун, американський громадянин, який був молодшим співробітником посольства США у Москві, розповідає у своїх мемуарах, як 1948 року його забрали на вулиці і безпідставно звинуватили у шпигунстві; такі підозри почасти грунтувалися на тому, що він по молодості полюбляв відриватися від «хвостів», які пускала за ним таємна поліція, а ще тому, що йому добре вдавалося переконувати посольських водіїв давати йому покататися на машинах, з чого співробітники «органів» виснували, що він може мати вищий, ніж їм відомо, чин. Він провів вісім років у таборах і повернувся до Сполучених Штатів тільки 1971-го.

Часто мішенями ставали іноземні комуністи. У лютому 1937 року Сталін зловісно сказав Георгію Димитрову, генеральному секретарю Комуністичного Інтернаціоналу — Комінтерну, організації, що займалася розпалюванням світової революції: «Всі ви там у Комінтерні працюєте в руках ворога». З 394 осіб, які були членами Виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу в січні 1936 року, у квітні 1938-го залишилося лише 171. Решту було розстріляно або відправлено в табори; серед них були представники різних країн: німці, австрійці, югослави, італійці, болгари, фінни, прибалти, навіть англійці та французи. Непропорційно сильно постраждали євреї. У кінцевому підсумку Сталін убив більше членів політбюро комуністичної партії догітлерівської Німеччини, ніж сам Гітлер: з 68 німецьких комуністичних вождів, які втекли в Радянський Союз після приходу Гітлера до влади, 41 загинув — страчений або у таборах. Можливо, ще більшого винищення зазнала комуністична партія Польщі. За однією з оцінок, навесні і влітку 1937 року було страчено п’ять тисяч польських комуністів[428].

Втім, у членстві в іноземній комуністичній партії не було жодної потреби: ціллю Сталіна були також і іноземні «співчуваючі», найчисленнішими з яких, імовірно, була група «американських фіннів». Це були фінномовні фінни за національністю, деякі з них емігрували до Америки, а деякі народилися вже там, і всі вони перебралися в Радянський Союз у 1930-х, у роки Великої депресії у США. Більшість з них були промисловими робітниками, і більшість не мали в Америці роботи. Під впливом радянської пропаганди — радянські вербувальники об’їжджали американські фінномовні громади, розповідаючи про чудові умови життя і роботи в СРСР — вони масово подалися до фінномовної Карельської республіки. Майже відразу вони почали створювати проблеми для місцевих властей. Карелія виявилася не дуже схожою на Америку. Багато з них вголос про це говорили всім, хтр міг чути, потім намагалися повернутися — все це завершилося наприкінці 1930-х років ГУЛАГом[429].