Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Баюрному вдалося переконати Валеріана, що так воно і є, що він самостійний і самодостатній гравець і радянська влада йому довіряє, підтримує цю його ініціативність, а тому вдячно надає певну свободу дій…
А про те, що сталося у 1917-му у Санкт-Петербурзі…
Ось і кілька рядків на смужці паперу:
«Взяти з агента Клевера підписку про нерозголошення подій у Петрограді, що мали місце восени 1917 року, про які він згадує. Переконати, що то було необхідним інструментом у боротьбі за торжество ідеалів революції або ж у тому, що ті кровопролитні погроми були вчинені антиреволюційними елементами…»
Із донесень Баюрного ясно, що у Туреччині та Польщі Пантелеймон грався з Клєвєровим як кіт із мишею. А той навіть не замислювався… Після голодного паризького бідування у Константинополі цілковито поринув у свою «потрібність», служіння старому-новому «отечеству».
«Поставити кожного на місце страхом, голодом та кров’ю! Ефективний, одначе, спосіб!» — подумки гмикнув Іван Мальцев.
Ні… вчорашні офіцери царської армії зовсім не телепні! Зараз вони всього лишень… як там у попів сказано?.. Вівці без пастиря. Після того як їхні командири перейшли на бік совєтів, а основні сили Колчака, Денікіна, Врангеля розбиті, вони були змушені покинути батьківщину, податися у світи, рятуючи своє життя… Хтось зумів прилаштуватися за кордоном, а комусь — як от Клєвєрову — так це і не вдалося… А жити ж хочеться! Жити, а не виживати… Не всі зуміли замаскуватися, аби при новій владі не викликати жодних підозр, не всі були готові, зрештою, служити новій владі.
Гм… не посперечаєшся! Тоді, у сімнадцятому, товариш Ленін дуже чітко вловив їхні настрої і душевне сум’яття, вчасно зрозумів, що усю цю силу можна перетворити з ворогів на союзників, повернути на бік радянської влади, знайти переконливі аргументи щодо їхньої потрібності та незамінності, зіграти на їх довбаному благородстві і розгубленості, дати їм можливість знову робити те, що вони уміють найкраще: розмахувати шаблею. Головне — вказати правильного ворога та додати одне-єдине слово у їхній лозунг «За єдиную и неделимую Россию»… Так, за Росію. Тільки тепер — «СОВЕТСКУЮ».
Вчора, коли вечеряв з Валеріаном удома, спостерігав за ним.
У тому, що Клєвєров ідеально підходить для справи, Мальцев уже не сумнівався. Ось тому він і панькатиметься з ним до часу.
Баюрний писав: «У Клєвєрова абсолютне відчуття сильної сторони». Це добре! Він йому покаже сильну сторону. І гроші, гроші обіцяє, звичайно.
Треба буде так і сказати: це те, що радянська влада тобі завинила — відкуп за твоїх рідних. Мусить взяти!
Але найбільша цінність Валеріана у тому, що у Кам’янці він чужак. Особливо за ним плакати ніхто не буде в разі чого. Та й видати його за контру, коли справа буде зроблена, він зуміє. І докази переконливі знайде. Отож тільки-но завершать справу— Валеріан тихо відійде у небуття. А він, Мальцев, за цими ж документами на ім’я Валеріана Клєвєрова спокійно перетне кордон і втече. До Європи… Ні, до Америки чи Канади. А може, й куди подалі. З такими грошима він скрізь прилаштується.
* * *
Приїхавши на обід, Мальцев застав свого квартиранта уже у новому строї за столом. Той якраз завершував писати звіт. Поряд — купка листів, сентиментально перев’язаних стрічечкою — замасковані під епістолярний жанр шифровки Баюрного, котрі Клєвєров опрацьовував добру половину дня.
Марунька поралася на кухні, кинулася було накривати стіл до обіду — перейняв її у дверях, завернув знову до кухні. Простягнув кошика з продуктами: сметана, масло, сир, яйця — усе свіженьке, скуплене солдатиком спеціально для нього, високого московського начальства.
— Ну, як наш гість? — кивнув у бік Клєвєрова.
Марунька знизала плечима.
— Хіба я з ним вступаю у розмови? Прокинувся, вмився, поснідав, взявся до роботи… Оце і голови не підводив від своєї писанини. Тільки кави попросив нещодавно. Нелюдяний якийсь…
— А ти би хотіла, щоб він тебе зачіпав? — підморгнув Марунці Мальцев.
Марунька знову знизала плечима.
— Побійтеся Бога, Іване Миколайовичу, у мене є чоловік. Я — шлюбна жінка.
— Ну, от що, шлюбна жінко… як мені знадобиться, то й ляжеш під нього, — проказав Мальцев єлейним голосом. — Ти тут розкошуєш на моїх харчах, усю родину за мій рахунок утримуєш… — стьобав далі. — Маєш бути вдячна за те, що пригрілася біля мене. Інакше я таких, як ти, куховарок хоч з десяток у Кам’янці знайду… Зрозуміла? У Кам’янці кожна баба ліпити вареники уміє.