Метаморфози

335] Води пливли дощові. По вологому дні того долу 336] Гнув своє пруття вербняк, очерет височів тонколистий, 337] Серед низьких комишів лепеха пробивалася гостра. 338] Вигнаний зграєю псів із гущавини в натовп мисливців 339] Кинувсь кабан, мов із хмар, що зітнулись, вогонь блискавичний. 340] Ліс вилягає за ним. Наче в бурю лунає довкола 341] Гуркіт і тріск. Загукали бійці. У могутній правиці 342] В кожного — спис наготові; тремтить його вістря широке. 343] Рине розлючений звір. Ударяючи іклами скоса, 344] Так і розкидує вправо та вліво собак гавкотливих. 345] Першим метнув Ехіон, розмахнувшись, але надаремно: 346] Спис не потрапив у ціль, лиш черкнув по корі ясеновій. 347] Другий за ним, коли б кинутий був трохи з меншим зусиллям, 348] Певно, в хребет кабанові б уп явсь, а не в землю, далеко 349] Спереду; списом метнув так потужно Ясон—пагасеєць. 350] «Фебе! — шепнув Ампікід,— я ж тебе шанував і шаную, 351] Вияви ласку й мені: поможи того звіра поцілить!» 352] Вислухав бог і, що міг, те зробив: кабана таки вдарив 353] Спис Ампікіда, не зранив, однак: на льоту йому збила 354] Вістря залізне Діана; мети досягло тільки древко. 355] Тут аж запінивсь кабан, розбуявсь, наче грім у негоду: 356] Полум'ям очі блищать, блискавиці з грудей видихає. 357] Камінь із пращі напнутої пущений так невідхильно 358] Мчить на твердині, наповнені військом, або на високі 359] Мури, як дик ошалілий — у гурт юнаків із розгону [142] 360] Вклинивсь. Лежать уже ті, що праворуч на чатах стояли: 361] Евпалам із Пелагоном; уже відтягнули їх друзі. 362] Від блискавичного ікла й Енесім не зміг ухилитись, 363] Гіппокоонта нащадок: намірився вдатись до втечі, 364] Зблідлий, та пізно було — підколінки підтяті ослабли. 365] Може б, і Нестор—пілосець, троянських часів не діждавшись 366] Там свою голову склав, та на списі, немов на жердині, 367] Він із розгону стрибнув між галуззя найближчого дуба — 368] Звідти, врятований чудом, на ворога—вепра дивився. 369] Дик, свої ікла між тим нагостривши об корінь дубовий, 370] Смертю вже знову грозить і, блискучою зброєю гордий, 371] Зранює іклом кривим Еврітідові—велетню литку. 372] Два близнюки, що зірками не стали ще в небі, тим часом 373] На білосніжних гарцюючи конях, брати нерозлучні, 374] З виду прекрасні, ставні, ненастанно в руках потрясали 375] Гостроконечні списи, їх метнути постійно готові. 376] Певно б, і влучили вепра, коли б не пірнув, щетинястий, 377] В дебрі, куди не прорветься ні кінь, ані спис не проникне. 378] Кинувсь туди й Теламон запальний, та, спіткнувшись об корінь, 379] Раптом на повнім бігу на землі розпластавсь, —необачний. 380] Поки його піднімає Пелей, вже стрілу бистролетну, 381] Вигнувши лук свій, пустила в гущавину діва—тегейка. 382] Звіру під вухом застрягла стріла, тільки злегка дряпнувши 383] Шкіру, й щетина там кров'ю забарвилась ледве помітно. 384] Кажуть, тим успіхом першим не так сама діва пишалась, 385] Як Мелеагр: саме він, запримітивши кров на щетині, 386] Друзям на неї увагу звернув, а мисливиці юній,— 387] «Честь і хвала за цей постріл,— сказав,— тобі буде по праву!» 388] Соромно стало мужам, бадьорять один одного; криком 389] Духу собі додають і списи безуспішно метають: 390] Ні розмахнутись, мовляв, ні прицілитись тут неможливо. 391] Ось на загибель свою топірець ухопивши двосічний, 392] Кинувсь Аркад: «Ану, місце мені! Покажу вам,— гукає,— 393] Як над жіночою зброєю верх бере ця, чоловіча! 394] Хоч під опікою звір у мисливиці — доньки Латони, 395] Все ж упаде під моїм топірцем на очах у Діани!» 396] Так ото він похвалявсь і сокиру двобічну рішуче 397] Над головою підняв, її в руки обидві узявши. 398] Звівсь для удару навшпиньки, подався вперед, але першим 399] Вепр на сміливця напав: увігнав йому два блискавичні 400] Ікла під низ живота, де смертельною рана буває.— 401] Впав після нього й Анкей; розповзлись на землі біля нього 402] Кишки, що кров'ю набухли, земля багряніє довкола. 403] Вийшов на звіра тоді Пірітой, Іксіона потомок, 404] Ратищем довгим усе потрясаючи в дужій правиці. 405] «Стань трохи далі, дорожчий мені над життя моє власне, 406] Втіхо моєї душі! — йому крикнув Егід,— бо й хоробрим [143] 407] Далі стояти не гріх. Не повторюй помилки Анкея!» 408] Мовив і списа метнув із важким наконечником мідним. 409] Добре метнув, і, можливо, всміхнулася б доля Тесею,— 410] Лиш, на гілляку натрапивши, спис відхилився від цілі. 411] Потім метнув ще Ясон, але й тут несподівано втрутивсь 412] Випадок: спис Келадона прошив замість дикого звіра 413] Й, нутрощі вирвавши, вістрям червоним у землю заглибивсь. 414] Двічі метнув Мелеагр: із списів його перший — у землю, 415] Другий — у вигнуту спину страховиська глибоко вбився. 416] Поки шаліє кабан, завертівшись, як вихор, од болю, 417] Поки розбризкує піну криваву й похрюкує грізно, 418] Той, хто поцілив — не гається: вибравши мить відповідну, 419] Ратище довге гладке заганяє йому під лопатку. 420] Скрикнули, радісно друзі; потиснути хоче негайно 421] Всяк у правиці своїй переможця щасливу правицю. 422] Аж. заніміли на вид хижака: на землі розпростертий, 423] Він видається немовби ще більшим, ще й досі вселяє 424] Страх, але кожен кольне: хоче кров його мати на списі. 425] А переможець, ногою притиснувши голову звіра,— 426] «Здобич ця,— каже,— по праву твоя, нонакрійська красуне, 427] По справедливості й славу та честь розділю я з тобою». 428] Тут же він діві дарує страшною щетиною вкриту 429] Шкуру й оздоблену грізними іклами голову вепра. 430] Милий дарунок їй, милий і той, хто подав цей дарунок. 431] Інші — позаздрили; чутно було невдоволений гомін. 432] Ось, замахавши руками, взялись на все горло кричати 433] Тестія гнівні сини: «Ану кинь це й на честь чоловічу, 434] Жінко, не смій зазіхать! І не дуже на вроду надійся, 435] Щоб не покинув тебе переможець, хоча й закохався!» 436] В неї — цей дар відняли, дарувати можливість — у нього. 437] Не потерпів тут нащадок Маворта; скипівши від люті,— 438] «Знайте ж ви,— кинув,— усі, хто до слави чужої охочий, 439] Як од погрози до діла далеко!» — й злочинне залізо 440] В груди Плексіппу встромив, коли той не чекав небезпеки. 441] Мить завагався Токсей: поривавсь відомстити за брата, 442] Долю ж, якої зазнав його брат, повторити боявся. 443] Довго вагатись не дав Мелеагр: од недавнього вбивства 444] Тепле ще вістря зігрів другий раз він братньою кров'ю.