Метаморфози

617] Всі, як один, заніміли, безбожним обурені словом, 618] Передусім же — Лелег, і літами, й душею дозрілий. 619] Так він озвався: «Не має направду ні меж, ані міри 620] Неба могуть: що боги захотіли, те й станеться тут же. 621] Можу це вам довести. На фрігійських горбах біля дуба 622] Аипа гілляста росте; вколо них — огорожа низенька. 623] Закут цей бачив я сам: на рівнинах Пелопових був я 624] З волі Піттея, в краю, де колись панував його батько. 625] Побіч там є низина, нещодавно заселені землі, 626] Нині — мокляк, де болотні птахи собі гнізда звивають. 627] В образі смертного батько богів завітав туди; з ним же — 628] Син його, крила відклавши та різку,— потомок Атланта. 629] В сотні дверей вони стукали, втомлені: на ніч просились — 630] Сотні дверей тих глухими були, й лиш одні відчинились, 631] Хоч дерев'яні, низькі, під острішком із пруття й соломи. 632] В хижі тій пара стареньких жила — Філемон і Бавкіда. 633] Там поєднались вони молодими ще; там вони й пізні 634] Вкупі зустріли літа й не кляли свою вбогість—сусідку: 635] Легко й погідно жилося при ній невибагливій парі. 636] Марно б дошукувавсь ти, де господарі там, а де слуги: 637] Двоє їх — ось і весь дім; що велять, те й виконують — двоє. 638] Тільки—но жителі неба торкнулися скромних пенатів, 639] І, нахиливши чоло, завітали під крівлю низеньку,— 640] Старець мандрівцям утомленим лаву гостинно присунув, [148] 641] А господиня заслала її полотном груботканим. 642] Попіл, що теплим ще був, розгортає; вуглинки вчорашні 643] Зрушує з місця; їх листям сухим та легкою корою 644] Живить і подихом тихим старечим огонь роздуває. 645] Кілька полінець і в язанку хмизу приносить у хату 646] І підкладає в огонь тріскотливий під мідний казанчик. 647] З овочів, що на городцеві росянім муж назривав їх. 648] Гичку стинає. Він, вила двозубі тимчасом узявши, 649] Із почорнілої балки похребтину зняв; обережно 650] Кусник тієї свинини надрізав і, щоб одварилась, 651] У казанок опустив, де вода булькотлива кипіла.