Метаморфози

81] Мовила так. А між тим годувальниця дум невсипущих — 82] Ніч западає, і визріла в темряві чорна зухвалість. 83] Першому спокою всі піддались, що розслаблює тіло 84] Після турботного дня. Потихеньку дочка проникає 85] В батькову спальню і — злочин нечуваний! — зрізує в нього 86] Згубний отой волосок. Нечестивою здобиччю горда, 87] Вже поспішає вона; залишивши позаду й ворота, 88] Станом ворожим (аж так на заслугу свою уповає!) 89] До владаря підійшла. Він здригнувсь на таку її мову: 90] «Пристрасть мене на цей злочин підбила: я, Нісова донька, 91] Скілла, тобі оддаю і свої, й свого батька пенати. 92] Жодної плати, крім тебе, не хочу. Візьми ж цей багряний 93] Волос, палкого чуття мого знак, і вважай, що не волос — 94] Голову батька вручаю тобі!» Й подає лиходійка 95] Міносу дар свій, простягши правицю. Та він одсахнувся 96] Вражено й так відказав на цей вчинок її небувалий: 97] «Геть хай із світу свого проженуть тебе жителі неба, 98] Нашого віку ганьбо! Хай земля відцурається й море! 99] Не потерплю ж я того, щоб колиска верховного бога, 100] Кріт, що є світом моїм, був притулком такому страхіттю!» 101] Мовивши те, ворогам переможеним видав закони, 102] Бо справедливість любив над усе, й повелів одв язати 103] Прив'язі й веслами гнати на Кріт мідноковані судна. 104] Скілла, помітивши з берега судна, збагнувши нарешті, 105] Що не отримати їй від вождя нагороди за злочин, 106] Слів для благань не знаходячи, гнівом страшним вибухає. 107] Руки простягши, кричить,— розлючена, простоволоса: 108] «Гей, чужоземцю, куди ж ти, куди ж ти пливеш без тієї, 109] Що над вітчизну, над рідного батька добро твоє ставить? 110] О безсердечний, куди ж ти, чия перемога — це злочин 111] Як і заслуга моя? Чи твоєї душі не зм'якшили 112] Дар мій, кохання моє? Не розчулило те, що тобою, 113] Тільки тобою живу? Бо куди ж нещасливій податись? 114] Може, в свій край? Він подоланий. Втім, коли б навіть був вільний, 115] Зрада туди мені йти не дозволить. То, може, до батька? 116] Він — мій дарунок тобі. Громадяни мене зневажають, 117] Та й для сусідів я — приклад жахливий. Вигнанкою світу 118] Стала я з тим, щоб один тільки Кріт мене міг прихистити. 119] Ти ж, коли шлях і туди перетнеш мені, тут залишивши,— 120] Значить, тебе не Європа зродила, а Сірти суворі, 121] Австрами гнана Харібда, вірменського краю тигриця. 122] Ти — не Юпітера син; твою матір, Міносе, викрав 123] Не перевтілений бик, все це — вигадки: справжнім биком був, 124] Диким до того ж, який і не відав ніколи любові, 125] Той, що тебе породив. Тож карай мене нині по праву, 126] Батьку мій, Нісе! Втішайтеся, мури, котрі я посміла [137] 127] Зрадити! Смертної кари за це, присягаюсь, я гідна. 128] Хай, проте, смерть заподіє мені хтось із тих, кого підло 129] Зрадила я! Чи ж тобі, кому злочин приніс перемогу, 130] Бути мені за суддю? Хай мій гріх щодо батька й вітчизни 131] Ляже на плечі твої. Тобі й справді до пари дружина, 132] Що, дерев яним зображенням хитро бика підманувши, 133] Плід понесла в своїм лоні подвійний. Але ж чи сягає 134] Голос мій слуху твого? Чи вітри тільки звук невиразний 135] Морем так само женуть, як і судна твої, о невдячний? 136] Хто б дивувався тепер, що бика замість тебе воліла 137] Взяти за мужа собі Пасіфая: ти більше мав люті. 138] Горе! Чого ж я стою? Веслярі вже розрубують, чую, 139] Хвилю дзвінку, а зі мною й земля моя вже відступає. 140] Та не поможе тобі, хто забув про моє добродійство, 141] Квапитись так: дожену й, за корму луковидну вхопившись, 142] Буду пливти, з кораблем нерозлучна». І стрибнула в море, 143] Вже й до корми дотяглася (жага їй примножила сили), 144] Вже он за кноським судном, невідчепна супутниця, в'ється. 145] Батько її спостеріг (перемінений в хижого птаха, 146] Він понад морем ширяв, жовтуваті розправивши крила),— 147] Тут же на неї упав, щоб ударити загнутим дзьобом. 148] Та ж, налякавшись, корму відпустила, вже падала в море — 149] й тут мов легкий вітерець їй не дав доторкнутись до хвилі: 150] Крила були — замінилась у птицю й вона, що на згадку 151] Про волосок, по—злочинному зрізаний, зветься «Кіріда».