Метаморфози

560] Тут же погодивсь Егід: «Скористаюсь як радою,— мовив,— 561] Так і притулком твоїм». І таки скориставсь тоді ними. 562] Входить він в атрій, з дірчастого каменю й туфу шорсткого 563] Гарно збудований; мох вогкуватий долівку встеляє. 564] Стеля висока мигтить черепашок багряним узором. 565] Гіперіон за той час дві третини світу відміряв, 566] І розмістились на ложах Тесей та супутники—друзі: 567] Син Іксіона— по цій стороні, а по тій, проти нього,— 568] Славний трезенець Лелег, припорошений вже сивиною. 569] Всім, хто лиш був там, ріки Акарнанської бог справедливий 570] Виявив шану однакову, гостю високому радий. 571] Різного роду наїдками тут же й столи заставляти 572] Німфи взялись босоногі. Коли ж пообідали гості, 573] В чаші коштовні вино налили їм. І тут поцікавивсь, 574] Зором окинувши моря рівнину, герой величавий: 575] «Що це, скажи, за місцевість — і пальцем вказав — яку назву 576] Має цей острів, а може, їх декілька там — не розгляну». 577] Бог же на те: «Не один там і справді видніється острів: 578] П'ять їх у морі лежить, віддаля розрізнити їх годі. 579] Тож не одна лиш Діана—мисливиця мстить за зневагу; 580] Ці острови — це колишні наяди: якось вони в жертву 581] Десять бичків закололи й, богів польових запросивши, 582] Вколо жертовника в танець пішли, та забули про мене. 583] Весь я неначе набряк, і такий, як ніколи ще досі, 584] Вийшовши геть з берегів, розхвильований, темний од гніву, 585] Рину й ліси від лісів, а поля — від полів одділяю. 586] Врешті, з землею й тих німф, що запізно про мене згадали, 587] Я аж до моря одніс. Там у вирі моєму й морському 588] Шмат суходолу на стільки окремих частин роз'єднався, 589] Скільки тепер Ехінад серед водного простору бачиш. 590] Там он на овиді, глянь, там на овиді мріє ще острів, 591] Любий мені; Перімелою нині його називають. 592] Діву цю я покохав і невинність одняв, покохавши. 593] Батько ж її, Гіпподам, не потерпів цього і в безодню [147] 594] Із стрімчака, зіштовхнув нещасливу дочку свою — в море. 595] Я підхопив її, поки пливла, і промовив: «Нептуне, 596] Владарю хвиль, кому царство припало, найближче до неба. 597] Де зустрічаємось ми, де й зникаємо, ріки священні,— 598] Вислухай слізне благання моє й змилостися, Нептуне! 599] Занапастив я ось цю, що несу; якби трохи хоч м'якшим, 600] І справедливішим був Гіпподам, не таким безсердечним. 601] То пожалів би її, нам обом дарував би провину. 602] Згляпьсь над тією, що тоне, над жертвою гніву сліпого. 603] Дай їп притулок якийсь,— чи сама нехай стане притулком,— 604] Буду й тоді обнімать її!» Мовчки схитнув головою 605] Вод повелитель, і хвилі, підвладні йому, сколихнулись. 606] Німфа злякалась, але ще пливла. Я торкавсь її лона, 607] Поки пливла,— і тремтіло воно під моєю рукою. 608] Чую, однак, обнімаючи: важчає, твердне дівоче 609] Тіло, а груди м які мовби шаром землі затяглися. 610] Я щось кажу,— а земля поступово їй сковує рухи: 611] Островом посеред хвиль, перевтілена, вже застигає».