Метаморфози

451] Дерева шмат був; його, коли Тестія донька лежала, 452] Сина родивши, в огонь три богині, три сестри, поклали [144] 453] І, підганяючи пальцем невпинне своє веретено, 454] Мовили: «Рівний відрізок життя ми й тобі присудили, 455] Новонароджений, і деревині тій». Тільки—но сестри, 456] Долю звістивши йому, відступили,— з вогню те поліно 457] Мати вихоплює й полум'я з нього водою збиває. 458] Довго в найглибшому закутку дому пролежав цурпалок. 459] Поки він там зберігавсь, то й літа зберігав твої, хлопче. 460] Мати ж відтіль його винесла й скіпок соснових веліла 461] Скласти й жадливий вогонь підсуває до купи сухої. 462] Кинуть туди деревину вчетверте вона намагалась, 463] Та не зробила того: в ній боролася мати — з сестрою. 464] Два протилежні чуття розривали їй надвоє душу. 465] То полотніла, як тільки згадала свій намір злочинний, 466] То, коли гнів допікав, наливалися кров'ю їй очі. 467] Так і обличчя: то враз кам'яніло, жорстоким робилось, 468] Наче б карала когось, то з'являлася жалість на ньому. 469] Ще не зсушила запеклість їй сліз, а за мить хтозна—звідки 470] Знов набирались вони. Як судно, що жене його в бурю 471] Вітер потужний в один бік, а хвиля, не менше потужна,— 472] В другий,— ті сили дві чує й, хитаючись, двом піддається,— 473] Так от і Тестія донька в своїх почуттях супротивних, 474] Щойно приборкавши гнів, уже знову його роздуває. 475] Врешті, над матір'ю в ній — сестра бере верх поступово: 476] Щоб уласкавити кров'ю по крові споріднені тіні, 477] Гріх замишляє, безгрішності прагнучи. Згубного гніву 478] Поштовх одчувши новий: «На цім вогнищі плід мій,— сказала,— 479] Хай догорить!» І вже в руку вхопила злощасне поліно, 480] З ним, безталанниця, при похоронному вогнищі ставши: 481] «О Евменіди,— звернулася,— помсти богині суворі! 482] Будьте прихильні, молю, до моїх заклинань божевільних! 483] Знаю: так мститися — гріх, але смерть треба сплачувать смертю. 484] Злочин — до злочину, вбивство — до вбивства потрібно додати. 485] Хай під вагою скорбот западеться цей дім нечестивий! 486] Буде втішатись Ойней перемогою сина, а Тестій 487] Вік сумуватиме? Ні! Хай нещасними будуть обоє! 488] Ви ж, безтілеснії тіні братів моїх, щойно загиблих, 489] Ласку відчуйте мою! Оцініть, яку жертву сьогодні 490] Вам на могилу кладу — мого лона злощасне поріддя! 491] Горе! До чого хилюсь? Не винуйте, брати мої, матір! 492] Не піднімається в мене рука; присягаюсь, що смерті 493] Вій заслужив, та чи мати на те є, щоб сина вбивати? 494] Значить, уникнувши кари, живий та ще й подвигом гордий 495] Матиме весь Калі доні ї край під своєю рукою? 496] Вам же тут — жменькою пороху, тіні холодні, лежати? 497] Ні, я не стерплю того! Хай загине злочинець, хай прахом 498] Батькові підуть надії, нехай пропадає вітчизна!.. 499] Де ж материнське чуття тоді, чесність батьків та присяги? [145] 500] Може, забулися ті місяці, як ходила я в тяжі? 501] О, коли б ти спопелів у вогні, коли був немовлятком, 502] Я ще могла б це знести! Те, що жив ти,— моя в тім заслуга. 503] Що помираєш — твоя! Тож розплачуйсь: життя, тобі дане 504] Двічі — народженням, а опісля врятуванням поліна — 505] Нині верни або дай і мені до братів приєднатись. 506] Прагну"—й тремчу водночас. Що робить мені? Перед очима 507] Рани братів постають і видіння жахливого вбивства. 508] Та материнське чуття раз у раз мою волю ламає. 509] Горе! Хай вашою буде, брати, ця сумна перемога. 510] Тільки б, утішивши вас, я змогла з цього світу за вами 511] Слідом піти!» Відвернувшись, рукою, що дрібно тремтіла. 512] Кинула прямо в огонь смертоносне для сина поліно. 513] й тут — чи здалось їй, чи справді — це дерево видало з себе 514] Стогін глухий, як лише вповилося вогнем невідступним. 515] Хоч Мелеагр був далеко й нічого не відав, одначе — 516] Палиться: десь аж під серцем жадливе, невидиме чує 517] Полум я; болі великі приборкує силою духу. 518] Прикро йому, що без крові, безславною, млявою смертю 519] Гине; Анкеєві заздрить, що впав, щасливіший, од рани. 520] Стогнучи, кличе похилого батька, братів і ласкавих 521] Сестер; останньою — ту, що ділив з нею ложе подружнє; 522] Може, ще й матір свою. Втім, і біль, і вогонь наростають; 523] Потім звертають на спад і влягаються, врешті, обоє. 524] Лине в повітря душа й розпливається в ньому повільно. 525] Попелом сивим жаркі поступово взялися вуглини.