Метаморфози

652] Різні розмови тимчасом ведуть вони, щоб подорожнім 653] Час непомітно спливав. Там, у закутку,—з бука цеберко 654] Вухом кривим на кілку, що в стіну був, забитий, висіло. 655] Воду нагріту в цеберко те ллють, щоб вони собі змили 656] Тіло пітне. Посередині — ліжко; у нього вербові 657] Поручні й ніжки. М який очерет—постіль заміняє. 658] Ще й застеляють його покривалом, котрим лиш у свято 659] Звикли вкривати постіль. Покривало — старе та плохеньке. 660] Тож, не гордуючи, слалось воно на вербовому ліжку. 661] Врешті, боги прилягли. Підіп'явшись, Бавкіда тремтливо 662] Столик до них підсуває, що ніжку мав третю коротшу. 663] Вирівняв їх черепок: господиня його під цю ніжку 664] Хутко підклала. Зеленою м ятою столик натерши, 665] Діви Мінерви двоколірний плід подала до обіду — 666] Терен осінній, що був заготовлений в осаді виннім; 667] Редьку, цикорій, оддавлений сир; біля нього поклала 668] Яйця, що в попелі їх підпекла на помірному жарі. 669] В глинянім посуді все це. Потому — прикрашений взором, 670] Також із глини, кратер вони ставлять, а побіч кратера — 671] Букові кухлі, всередині воском жовтавим политі. 672] Через хвилинку якусь уже подано страви гарячі; 673] Знову, хоча й не старі, на столі появилися вина. 674] Далі й вони поступилися місцем новій переміні: 675] Тут і горіхи, і сливи, й поморщені фініки, й смокви, 676] й свіжі, V широких кошах, запахущі плоди яблуневі, 677] й зірвані з лоз, що багрянцем взялись, виногрона солодкі, 678] Й меду стільник золотий. Над усім же — погідні та щирі 679] Лиця господарів, щедра — при вбогості дому — гостинність. 680] Бачать старенькі, однак, що в кратері вино непомітно, 681] Скільки б його не пили, самохіть відкілясь прибуває. 682] Страх огорнув їх, і, руки піднявши, слова молитовні 683] Стали шептати вони — Філемон боязкий і Бавкіда. 684] Просять, щоб їм вибачали за вбогість, за скромну гостину. 685] Був там один лиш гусак, їх садиби маленької сторож. 686] От вони й хочуть пожертвувать ним для богів милостивих. [149] 687] Він не давався, однак: виривався з—під рук їм і довго 688] Крилами бив, гелготів, і, нарешті, старих натомивши, 689] Якось забіг до гостей. Не дали вони скривдити птиці: 690] «Ми — невмирущі боги. Хай спіткає безбожних сусідів 691] Кара,— промовили,— ви ж не страшіться обоє: це лихо, 692] Праведні, вас омине, лиш виходьте з—під крівлі своєї 693] І на стрімкі верхогір'я, узвозами, слідом за нами 694] Разом рушайте!» Старенькі — не проти: з ціпком у правиці 695] Кроком непевним ідуть по стежині далекого схилу.