Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Підрозділ зазнав принизливої поразки 11 травня у сутичці з німецькою облавою в селі Карові — що можна пояснити лише амбівалентним ставленням УПА до німців. Коли німці над’їхали до Карова, сотня власне проводила навчання. «Яструб» велів переказати німцям, щоб ішли собі геть. Те, що трапилося далі, мабуть, стало для нього цілковитою несподіванкою. Німці розділилися на дві групи. Перша відрізала дорогу до лісу, а друга — автомобілями на повній швидкості в’їхала до села. Хвацька атака змусила партизанів відступити в напрямку Домашева. Та коли з’ясувалося, що і в тому селі є німецькі війська, частина упівців склали зброю. Сотня втратила вісім людей, чотири партизани були поранені. В полон здалися аж сорок осіб.
Утім, поразка в Карові не завадила сотні в подальших антипольських акціях. Вже 21 травня підрозділ разом із іншою сотнею УПА взяв участь у нападі на Андріївку і Нароль, які боронили аківці, оволодівши першим із цих населених пунктів ціною трьох загиблих і десяти поранених. Поляків загинуло кількадесят. У ніч із 19 на 20 липня було атаковане село Великі Очі. Там були замордовані тринадцять чи вісімнадцять поляків, решта сховалися в латинській церкві, де була організована оборона. Атака на церкву, звідки поляки вели кулеметний вогонь, не мала сенсу, тож УПА відступила, спаливши вісімдесят будинків. У сусідніх Змієвиськах того ж дня були вбиті сім поляків і один українець. Звіт про вчинений напад «Яструб» почав із фрази: «З Великих Очей ми зробили Малі Очі»...
Як випливає з усталень Маріуша Зайончковського, ймовірно, справою рук сотні «Яструба» була зупинка в червні 1944 року пасажирського потягу неподалік Белжеця та розстріл сорока двох пасажирів-поляків. Фото жертв власне цього нападу дуже часто фігурують нині як ілюстрація злочинів УПА.
Прихід Червоної Армії змусив підрозділи УПА призупинити діяльність і сховатися в лісах. Сотня у вересні 1944 року дислокувалася поблизу Унева в повіті Перемишляни — і тут була оточена підрозділами 19 бригади внутрішніх військ НКВС чисельністю близько чотириста п’ятдесят вояків. 30 вересня трапився запеклий бій між НКВС і УПА. Від 9 до 23 години війська НКВС провели понад двадцять атак, які було відбито. Партизани кілька разів контратакували. Вночі, попри ущільнення лінії оточення, розділені на невеликі групи упівці «просочилися» крізь щільно затиснуті лещата й відступили в напрямку Пнятина. Коли бійці НКВС зрозуміли, що сталося, вони відправили групу з п’ятдесяти вояків за підтримки легких танків у погоню й наздогнали партизанів у Пнятині в той момент, коли ті відпочивали та готували їжу. Радянський наступ зупинив «Яструб», особисто ушкодивши з протитанкової рушниці один із танків. Партизани визнали, що втрати, понесені ними, становлять сімнадцять убитих і двадцять п’ять поранених під Уневом і сім убитих і вісім поранених в Пнятині. З боку НКВС полягли шестеро загиблих, були поранені тридцять два вояки.
Восени 1944 року сотня УПА «Сіроманці» повернулася до свого первісного оперативного району в Тернопільському воєводстві. «Яструб» став першим вояком УПА, нагородженим Золотим Хрестом Заслуги, та був призначений командиром куреню (батальйону), що складався з чотирьох сотень, у тому числі підрозділу «Сіроманців». Проте, він недовго втішався новою функцією, позаяк загинув 17 грудня в бою з радянськими спецслужбами під час нападу на районний центр Нові Стрілиська.
Пізніше сотня «Сіроманців» на чолі з «Косачем» (NN) вела боротьбу зі спецслужбами аж до 1946 року, коли була розпущена. На межі 1944–1945 років вона, разом із усім куренем, до складу якого входила, брала участь у подальших нападах на поляків. У 1947 році українське підпілля підготувало спеціальний літопис підрозділу. Однак, згідно з провадженою ОУН-Б уже тоді історичною політикою, в літописі майже нічого не згадувалося про напади на польське населення, приділяючи першочергову увагу бойовим діям проти радянських військ.
Масова «чистка польського елементу»
Від лютого 1944 року кількість нападів на польське населення почала стрімко зростати. До антипольської акції долучалися чергові рейдуючі підрозділи УПА та цілі райони ОУН. 5 лютого після 20 години в Слобідці Більшівцівській (повіт Рогатин) були вбиті дев’ятнадцять поляків. У ніч із 9 на 10 лютого УПА атакувала Чижів у Золочівському повіті. Нападники розстріляли двадцять чоловік. У ніч із 10 на 11 лютого в Бокові (повіт Підгайці) упівці замордували шістдесят поляків. 15 лютого в Фірлейові були замордовані сімдесят п’ять поляків, поранені двадцять п’ять. 16 лютого в Слобідці Васильковецькій полягли вісім осіб. Серед жертв було «немовля, якому злочинці поламали ручки та прибили його до колиски»[219].
219
Kwestia ukraińska..., s. 59.