Суспільно-політичні твори

Для керування організацією українського війська і військовими справами Перший Військовий з’їзд у Києві обрав Український Генеральний військовий комітет, до складу якого увійшли: 1) Володимир Винниченко, 2) Симон Петлюра, 3) д-р Іван Луценко, 4) полк. Віктор Павленко, 5) полк. Ол. Пильке-вич, 6) прапорщик Михайло Полозів, 7) матрос Ст. Письменний, 8) ген. Михайло Іванів, 9) військовий урядовець І. Горемика-Купчинський, 10) поручник Арсен Чернявський, 11) солдат Дмитро Ровинський, 12) прапорщик Аполлон Певний, 13) підполк. Юрій Капкан, 14) поручник Микола Міхновський, 15) прапорщик Федір Селецький, 16) солдат Степан Граждан, 17) підполковник Віктор Поплавко і 18) прапорщик Василь Потішко[237].

Якщо вважати, що наведений список указує порядок по більшості поданих голосів, то ясним стає, що агітація В. Винниченка і його групи зробила своє діло на з’їзді, ініціатором якого був сам М. Міхновський.

Зрозуміле й те, що і згоди між прихильниками М. Міхновського та В. Винниченка в тому обраному комітеті бути не могло. Занадто вже розбіжними були мета та й суперечні настрої і психологія членів обидвох груп. Між Міхновським, з одного боку, і Винниченком і Петлюрою — з другого почалася відразу гостра боротьба, яка закінчилася виходом Міхновського з комітету. Чому? Чому він не залишився до кінця провадити боротьбу за справу, яку сам розпочав? Треба знати обставини того часу і людей. Винниченко в засобах боротьби не перебирав — він і його група шукали собі союзників скрізь, а в першу чергу серед російської т. зв. «демократії»... М. Міхнов-ський, джентльмен і творець державницької ідеології, автор декалогу, який послідовно запроваджував і в життя, — що «ренегатам руки не подавав», не міг подати руки й В. Винниченкові та його товаришам. Проти Міхновського велася завзята кампанія з боку Винниченка і його товаришів, яких піддержували члени комітету, солдати і молодші офіцери.

Але М. Міхновський не складав рук. Вірний своїм засадам — всякими способами, а в тому й революційними у першу чергу, щоб досягнути свою мету — українську державну незалежність — він організує відоме повстання «полуботківців».

Ось що розповідає про те С. Шемет:

У Міхновського вже в червні 1917 року постав план оголосити державну самостійність України, спираючись на сили Богданівського полку. При тодішньому безвласті ця думка не була фантастичною. Було вирішено повезти полк пароплавами на Шевченкову могилу і там, на цій святій для всякого свідомого українця землі, проголосити самостійність Української держави. Для цього треба було мати надійного командира полку. Думка призначити самого М. Міхновського командиром богданівців була залишена, бо полуботківці дивились на цей акт проголошення самостійності і на Богданівський полк тільки як на початок великої роботи і боялися залишитися без головного свого керівника. За порадою Клима Пав-люка, був викликаний з Симбірська кадровий офіцер Юрко Капкан. Він приїхав і на всіх полуботківців зробив добре враження. Втаємничений у самостійницькі плани полуботківців, Капкан до всіх їхніх пропозицій пристав. Міхновський взяв від Капкана урочисту присягу на вірність самостійній Україні й на виконання цілого плану проголошення самостійності. Але Капкан, увійшовши в той же саме час в зносини з головою обраного Військовим з’їздом Комітету — Симоном Петлюрою і з петлюрівською більшістю цього Комітету, присягу свою зламав. План проголошення державної самостійності України таким чином упав...[238]