Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Найбільший удар РУП завдав сам Д. Антонович. Від гасла «Самостійна Україна» він поволі дійшов до твердження, що «національне питання вигадала буржуазія, щоб затемнювати самосвідомість пролетаріату», і нарешті дійшов до «неіснуючого національного питання»[222]. В 1905 р. він вийшов з РУП, не пристаючи на автономію чи федерацію України, і в партію УСДРП також не пішов[223]...
На таку еволюцію слабших духом членів РУП безперечно найбільшою мірою впливали настрої російського оточення. Російські революціонери різних напрямків всі однаковою мірою почали цькувати РУП за її нібито «шовінізм».
В російській соціал-демократичній газеті «Искра» за 1904 р., з якою коо — перували наші колишні рупівці та «Спілка», було, напр., сказано:
Первой офіціальной брошюрой Украінской Революціонной Партіі била діко-шовіністіческая «Самостійна Україна» (Нєзавісімая Украіна). На нєй нє так от-разілся шовінізм партії, как шовінізм єя автора, которий, к слову сказать, к партіі нікогда нє прінадлєжал» (себто М. І. Махновський. — Ю. К.)...[224]
Для декого являється загадкою, чому власне творець і ідеолог РУП — М. Міхновський — сам до неї не належав. Але для людей, що ближче М. Міхновського знають, це цілком зрозуміле: Микола Іванович Міхновський дуже добре знав тодішні настрої, обставини, а головне — людей, що РУП закладали. Для нього було ясно, що ані М. Русів (який незабаром вступив до УСДРП і помер в 1909 р.), ані Д. Антонович, що вже пройняті соціалістично-класовим духом і доктриною, довго на позиціях «Самостійної України» не встоять. А сам автор «Самостійної України» не хотів зривати зв’язків ані з колишніми однодумцями, ані із заснованою ним же партією. М. Міхновський був просякнутий не матеріалістичним світоглядом, а українськими історичними, національно-державницькими традиціями. Він був вірний своїй присязі братчикам — тарасівцям. В нього вдача була козацька, а не пролетарська. Отже, ціла його духова істота бридилася тієї російсько-інтернаціонально-пролетарської віри, яка все більше притягала і втягала до себе його слабодухих земляків. Власне до того часу (1903 р.) належить епізод, який найбільше характеризує його духову істоту.
Якось у Петербурзі серед тамошньої прогресивної громадськості йому довелося зустрітися з одним із таких земляків, про яких він згадує в «Самостійній Україні» — з відомим російським письменником Володимиром Галактіоновичем Короленком. Коли його представляли Міхновському, він сказав: «Я ренегатам руки не подаю...». Таким був Микола Іванович Міхновський: послідовним, упертим у своїй послідовності сином козацького народу!..
Очевидно, що його вчинок обурив більшість його ліберальних земляків. Але меншість — дуже маленька меншість, і то з молоді — була захоплена: це ж був гідний наслідування вчинок українця-націоналіста...
До цього хіба не зайвим було б додати, що М. Міхновський і об’єктивно мав рацію. Короленко якось на пряме запитання: «Яку батьківщину він уважає своєю?» — відказав просто: «Моя родіна — вєлікая русская література»! Він для українського державницького руху ніколи нічого, крім шкоди, не зробив. Тому, коли влітку 1918 р. ліберальна російська інтелігенція у Полтаві, де він жив, влаштувала для нього ювілейне свято, то всі українці, вже без різниці партій і напрямків, вшанували те свято демонстративною відсутністю...
Отже, незважаючи на зраду ідеї «Самостійної України» більшістю рупістів, М. Міхновський не впав у розпач і рук не зложив. Він закладає (1903 рік) нову партію, яка мала на прапорі це саме гасло, але певніших членів, — Українську народну партію (УНП). До неї, крім самого М. Міхнов-ського як основоположника, належали: брати Микола, Володимир та Сергій Шемети, брати Шевченки (Василь та Грицько), брати Макаренки (Олексан-дер та Сергій), Михайло Біленький, Євген Любревський-Письменний, Олек-сандер Степаненко та інші. Клич УНП був такий: «Самостійна Українська Республіка працюючого люду, всесвітнє визволення поневолених націй і визволення праці від капіталу».
222
Під таким заголовком він оголосив статтю в органі «Спілки» «Праця», ч. II.
223
«Самостійна Україна», стор. 12-13.
224
Цитую за згаданою статтею Ю. К. в «Орлику», стор. 3.