Суспільно-політичні твори

Найбільший удар РУП завдав сам Д. Антонович. Від гасла «Самостійна Україна» він поволі дійшов до твердження, що «національне питання вигадала буржуазія, щоб затемнювати самосвідомість пролетаріату», і нарешті дійшов до «неіснуючого національного питання»[222]. В 1905 р. він вийшов з РУП, не пристаючи на автономію чи федерацію України, і в партію УСДРП також не пішов[223]...

На таку еволюцію слабших духом членів РУП безперечно найбільшою мірою впливали настрої російського оточення. Російські революціонери різних напрямків всі однаковою мірою почали цькувати РУП за її нібито «шовінізм».

В російській соціал-демократичній газеті «Искра» за 1904 р., з якою коо — перували наші колишні рупівці та «Спілка», було, напр., сказано:

Первой офіціальной брошюрой Украінской Революціонной Партіі била діко-шовіністіческая «Самостійна Україна» (Нєзавісімая Украіна). На нєй нє так от-разілся шовінізм партії, как шовінізм єя автора, которий, к слову сказать, к партіі нікогда нє прінадлєжал» (себто М. І. Махновський. — Ю. К.)...[224]

Для декого являється загадкою, чому власне творець і ідеолог РУП — М. Міхновський — сам до неї не належав. Але для людей, що ближче М. Міхновського знають, це цілком зрозуміле: Микола Іванович Міхновський дуже добре знав тодішні настрої, обставини, а головне — людей, що РУП закладали. Для нього було ясно, що ані М. Русів (який незабаром вступив до УСДРП і помер в 1909 р.), ані Д. Антонович, що вже пройняті соціалістично-класовим духом і доктриною, довго на позиціях «Самостійної України» не встоять. А сам автор «Самостійної України» не хотів зривати зв’язків ані з колишніми однодумцями, ані із заснованою ним же партією. М. Міхновський був просякнутий не матеріалістичним світоглядом, а українськими історичними, національно-державницькими традиціями. Він був вірний своїй присязі братчикам — тарасівцям. В нього вдача була козацька, а не пролетарська. Отже, ціла його духова істота бридилася тієї російсько-інтернаціонально-пролетарської віри, яка все більше притягала і втягала до себе його слабодухих земляків. Власне до того часу (1903 р.) належить епізод, який найбільше характеризує його духову істоту.