Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Зрозуміло, що такі твердження, хоч які радикальні з боку соціально-політичного, були страшною герезією для ортодоксальних оборонців «інтернаціонального пролетаріату», який, згідно з наукою Маркса-Енґельса — «не має батьківщини» або, ліпше сказати, «має право на кожну чужу батьківщину». Звідси й ненависть до М. Міхновського ортодоксальних ісповідників марксо-вого катехізму, що триває від того часу аж до наших днів.
Але характеристична й друга риса М. Міхновського: він не гребує жодними способами політичної боротьби, а в тому й легальними: пише скарги до сенату й телеграми до міністрів — другий не менш тяжкий його «гріх», на думку соціалістів і революціонерів російського ґатунку, що, вирісши в потаємних гуртках, виховані на гуртківській конспірації і партійній догматиці, не могли допустити й думки про якісь легальні засоби політичної боротьби...
Після маніфесту 17 жовтня 1905 р., в Лубнях, заходами братів Шеметів та М. Міхновського, починає виходити з 12.x! 1905 р. «явочним порядком»[230]тижневик «Хлібороб». Його випущено тільки шість чисел (шосте вже сконфіскувала російська адміністрація, а потім його видавання заборонив царський уряд). Цікаво, що в Петербурзі й Москві російські соціалісти — с-д і с-р — друкували тоді, що хотіли. У своїх виданнях вони прямо лаяли не тільки міністрів, а й з самого царя глузували, як ось, напр., у брошурах «Коньок-Горбунок» або «Полное собрание речей (промов) Императора Николая ІІ». I ті видання, періодичні й неперіодичні, мільйонами розходилися по цілій імперії й одверто продавались по книгарнях. Але скромний український листок на чотирьох сторінках, що виходив у глухій провінції, російська адміністрація вважала для себе за більш небезпечний. Чому? Бо в тому листку українських селян навчалося, що вони не є «русские», а українці. Пригадувалося їм їх минувшину і навчалося любити Україну, а не російську державу.
Ранньою весною 1906 р. в російській імперії відбувалися вибори до першого всеросійського парламенту — Державної думи. В той час М. Міхнов-ський випустив одноднівку «Слобожанщина», яка поширювалася серед виборців по українських містах. У Полтаві її поширював автор цих рядків. «Слобожанщина» змістом була ще радикальніша від «Хлібороба». Досить того, що на видному місці в ній красувалися портрети Ґонти й Залізняка, пояснювалося їхню історичну ролю й заслуги та запрошувалося виборців давати голоси за українських кандидатів. Вибори були двоступневі, себто народ вибирав насамперед виборщиків, які вже на своїх зібраннях по більших центрах вибирали самих послів. У Полтаві селянських виборщиків адміністрація старанно ізолювала від сторонніх впливів. Але М. Міхновський спеціально прибув із Харкова до Полтави, потаємно пробрався на одні із зборів виборців-селян і сказав до них промову. Та таку промову, що люди плакали! Наслідок був такий, що від Полтавщини пройшли всі, як один, кандидати українсько-кадетського («КД» — партія «конституційних демократів») блоку. Оті полтавці потім були осередком, коло якого згуртувалася «Українська громада» в першім російськім парламенті. Історія наша часто згадує про ту «громаду», але забуває додати, що головним спричинником її народження був Микола І. Міхновський!
В Катеринославі він же пробує видавати газету «Запорожець» такого ж напрямку, але її вийшло лише одне число.
Більш йому повелося з тижневиком «Сніп», що, незважаючи на часті грошові кари і конфіскації, виходив цілий 1912 рік у Харкові. І припинився він зовсім не через адміністраційні репресії, як про це дехто згадує, а через байдужість українського суспільства, бо про це оголошувала сама редакція в останнім числі. Коли Є. Чикаленкові доводилося докладати 3000 карбованців на його народницько-півсоціалістичну і національно-анемічну «Раду», що ще сяк-так могла заінтересувати тодішню «прогресивну» українську громаду, то зовсім очевидно, що самостійницький і «шовіністичний» «Сніп» не міг знайти собі передплатників серед соціал-малоросійської інтелігенції і темного селянства того часу. Ґрунт для сприйняття ідей М. Міхновського ще не був готовий: він сам його в той час підготовляв.
Революція 1917 р. застала М. Міхновського у Києві, де він, як офіцер запасу, в ранзі поручника виконував свої обов’язки при Київськім Окружнім військовім суді.
М. Міхновський із своїми прихильниками й однодумцями (капітан артилерії Ган, В. Павелко, Валентин Отамановський, Бартоломей Євтимович та інші) зараз же береться до організації українського війська.
230
Цебто без дозволу адміністрації.