Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Та все ж ця спроба відбулася, і то заходами «полуботківців».
В «плані» повстання, що пізніше потрапив до рук відомого російського політичного діяча П. Мілюкова[239], про генезу повстання говориться так:
Ми, українці-козаки, не хочемо мати свободи лише на папері або півсвободи. По проголошенні І Універсалу (ми II універсалу не визнаємо) ми приступаємо до запровадження порядку на Україні. Задля цього ми всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з їхніх постів силою, не рахуючись із російським урядом.
Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми, поки що, виганяємо зрадників з України без її відома. Коли все опануємо, тоді цілком підпорядкуємося Центральній Раді. Тоді вона порядкуватиме у Києві і по всій Україні, як у власній хаті. Тепер же, коли починається повстання, ми виставляємо шість своїх людей, котрі мусять усім керувати.
В цьому «плані» видно й чути стиль М. Міхновського. М. Падалка, історик повстання полуботківців[240], каже, що ініціатива виступу вийшла від групи українських діячів, які були незадоволені з нерішучої політики лояльності Центральної Ради до російського уряду: «Сюди належали, — каже він, — деякі члени клубу ім. Полуботка, як, напр., Міхновський, Лук’янів, Павленко, члени Генерального Комітету Центральної Ради, напр., Горемика та інші». Повстання почалося і пройшло дуже вдало: вночі з 4 на 5 (ст. ст.) липня 1917 р. полуботківці рушили до касарень 1 запасного українського полку і захопили там зброю. Потім рушили до міста, де захопили головні урядові будинки. Але полк. Капкан, який знав про планований виступ і був у зв’язку з його організаторами, своїх товаришів-полуботківців зрадив і спочатку сам, на власну руку, а потім із доручення Генерального військового комітету повстання здушив із допомогою організованого Міхновським полку богданівців, себто українськими ж руками!
Того ж самого дня (5. VII. 1917 р.) голова Генерального Секретаріату Української Центральної Ради український соціал-демократ В. Винниченко повідомив по прямому дроту петербурзький уряд про цю подію такими словами:
Вночі на 5 липня група українців-вояків, біля 5000 чоловік, що переходила розбивний пункт та самовільно і всупереч розпорядженню Генерального Комітету назвала себе полком імені гетьмана Полуботка, захопила арсенал, озброїлась і поставила караули коло державних установ. Генеральний Секретаріат негайно вжив рішучих заходів до встановлення порядку. Викликано військо Гарнізону; як українці, так і росіяни охороняють місто. Частину повстанців заарештовано[241].
Ці історичні події й документи з однаковою мірою характеризують — як М. Міхновського, так і В. Винниченка.
Отже, у зв’язку з цією подією противникам М. Міхновського вдалося (не без допомоги петербурзького уряду) усунути його з Києва: М. Міхновського вислали на румунський фронт. Д. Дорошенко[242] до того додає, що «до активної політичної діяльності він властиво вже не повернувся».
Але це не повністю відповідає правді. Автор цих рядків дозволить собі подати кілька відомих йому пізніших фактів.
В травні 1917 р. у Лубнах С. Шемет заснував партію Українських хліборобів-демократів (УХД). Незабаром, незважаючи на скажену агітацію проти неї усіляких «совєтів», особливо ж і в першу чергу українських соціалістів, вона поширила свою діяльність на цілу Полтавщину. Наприкінці листопада і на початку грудня 1917 р. по всій Україні відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів. На цілу Україну тільки Полтавщина виставила одинокий самостійницький список ч. 11. На тому списку першим стояв М. Міхновський, другим — автор цих рядків, третім — Михайло Злобинців із Золотоноші, четвертим — інж. Павло Макаренко з Полтави. Цей список устій-нили члени Партії українських хліборобів-демократів у Полтаві, в тому і В’ячеслав Липинський. З нечленів УХД у списку був лише Злобинців. Міхновського, за його згодою, вже вважалося за члена УХД, хоч сам він не був присутній тоді в Полтаві. До партії «соціалістів-самостійників» Міхнов-ський ніколи не належав, хоч вона й була під його впливом. Цю партію вже в 1917 р. організувало «Братство самостійників», якого діяльним членом, як і членом партії «соціалістів-самостійників», був Валентин Отамановський. (Докладніше про це див. у «Сурмі», — видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, ч. 8, з 15.VI.1949, стор. 11).
239
П. Милюков, «История второй русской революции», т. І, вид. 2, Софія, 1922, стор. 80-81. Цитую за Д. Дорошенкам, там же, стор. 366.
240
М. Падалка, «Виступ Полуботківців 4-9 липня 1917 р. в Києві». Збірник «До зброї», Тарнів-Львів, 1921 р., стор. 66. Цитую за Д. Дорошенком, там же, стор. 366.
241
«Вістник Укр. Генер. Військ. Комітету», ч. 5-6. (За Д. Дорошенкам, цитована праця, стор. 368).
242
Д. Дорошенко, цитована праця, стор. 358-359.