Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
А між тим, чи може щось бути противніше, як інтереси українців а великоросів? Чи може щось бути більше противне, як інтереси хазяїна а робітника, пана а раба, поневольника а поневольного? Чей уся історія взаємин українців а великоросів, почавши від часів Переяславської конституції — се історія гноблення української нації нацією руською. Чей же від 1654 року аж до наших днів живе правило : чим лучше для великоросів — тим гірше для українців ! І теє страшне правило не стратить своєї сили, доки українська нація хоч би на півсантиметра буде зависіти від руської. Воно утратить свій фатальний змисл лише тоді, коли українська нація буде і українською державою. А до тої пори кожна школа, основана средствами українців задля образования великоросів, єсть удар, нанесений українцям, кожна фабрика, заведена для Вели-коросії, єсть рана для України, кожна газета, видавана на руській мові, єсть крок до смерті української нації. Пусте говорити тут про пересаду ! Усі визначніші великороси були завсігди самими ярими ворогами українців, чи візьмемо представників власті: Петра І, Катерину ІІ, що знищили політичну автономію України, або Олександра ІІ, що видав варварський закон з 17 мая 1876[351], що на смерть засудив українців; чи візьмемо представників думки: Бєлінського та Михайловського, Льва Толстого та Щедріна, або Тургенєва, що перечать право українців до самостійного національно-культурного єству-вання; чи вкінці візьмемо представників науки: Пипіна та Флоринського, Соловйова та Ламанського або Струве Н. — усі вони гуртом аж до видавця «Нового времени» Суворіна — свідомі та глибокі вороги українців; усі вони разом виховували пересічного руського ліберала, який на саму згадку, що на київськім, одеськім та харківськім університеті українська мова повинна бути викладовою, попадає в непритомність і біжить під охорону багнетів свого правительства, горлаючи про зраду та мазепинців. Отже, сей пересічний ліберал по правді — представник того самого деспотизму, що проти нього боротися «соединенными силами» він так масненько накликує!
Впрочім, сполучення сил можливе лише до моменту побіди або злагоди з руським деспотичним правительством; но ні побіда, ні злагода не принесуть ніякого хісна[352] українцеві, рабу — українцеві, що його накликують боротися, але не хіснуватися вигодами побіди, бо ні один великорос не допускає — як ми говорили — навіть думки про поділ Росії, ні один великорос, до якої б він фракції собі не належав!
Між тим сучасний українець думає інакше: він змагає до самостійної і независимої української держави і не бажає мати що-небудь спільного з Росією! Українці уважають єдино справедливою і правильною формою національно-політичної жизні — національну державу! Відси ясно, що цілі та інтереси великоросів а українців різні, ба навіть противні.
Таким робом, коли і великороси, і українці борються тепер проти руського деспотизму, то борються цілком різними дорогами і для досягнення цілком ріжзих цілей.
Великороси бажають лише політичної свободи, з задержанням руської держави, українці борються за державну, політичну, економічну та національну свободу.
Якби в Росії тепер було не деспотичне, але, пр[и]м[іром,] республіканське правительство — то і тоді українці мусять боротися за свою державну самостійність та економічну независимість!
Ось така правдива взаємна позиція великоросів та українців, і відси береться тая ворожнеча, часто несвідома, що її помічаємо у великоросів згля-дом українських партій і напротив. Її не треба скривати ані промовчувати, противно — вияснювати та об’яснювати. І до тої пори, доки великороси і українці будуть насильно зв’язані в одно державне тіло, до тої пори ворожнеча межи ними буде єствувати та заострюватися. Для того кожний руський ліберал повинен підмагати скоршому осягненню ідеалу усіх українців: «Самостійної України»!
Молода Україна. — 1901. — № 1.
Фотоматеріали
351
Злопам’ятний указ, що заборонив друкувати книжки українською мовою.
352
З сими виводами пов [ажного] Автора годі без застережень згодитися, хоч би тому, що ліберальніший устрій Росії дав би вже сам через себе російським українцям більше средств до борби, а і тії средства ipso facto мусили би бути успішніші, отже, і хосенніші у своїх наслідках для українців. З огляду на се спільну діяльність з усіма ліберальнішими та революційними партіями Росії треба уважати для українців не лише вказаною, але навіть конечною, розуміється, без абдиковання зі своїх національних та політичних претензій чи змагань, противно — з їх ясним і рішучим застереженням. Конституційну Росію треба вважати етапом до самостійності України. — Прим. редакції.