Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Своє політичне «вірую» УНП висловила в 10-ох заповідях для українця:
1. Одна, єдина, неподільна, самостійна, вільна, демократична Україна — Республіка робочих людей.
2. Усі люди — твої брати, але москалі, ляхи й мадяри — це вороги нашого народу, поки вони панують над нами і визискують нас.
3. Україна для українців.
4. Усюди й завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народові і тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не зробися ренеґатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх. Держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти даєш їм силу і відвагу; не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш[225].
Цей декалог мав великий вплив на наше суспільство, особливо ж на молодь.
В 1918 р. видавництво «Вернигора» випустило його накладом десять тисяч примірників, які розкуплено за кілька днів. В 1936-1937 рр. цей декалог ходив серед шкільної молоді в підсовєтській Україні у відписах[226].
Восени 1905 р. УНП розпочала була видавати часопис «Самостійна Україна» у Львові, якого вийшло тільки одне число (за вересень). Тут же було надруковано проект Української Конституції, опрацьований М. Міхновським. Цей проект проф. С. Дністрянський (у своїй праці «Загальна наука права») називає «основним законом Самостійної України».
В згаданім «основнім законі» говориться про єдність народу українського, в якій вся етнографічна територія України має злучитися в загальну спілку, що її автор проекту уявляє собі як «спілку вільних самоуправних земель», обмежену виразно українською етнографічною територією, де «вся влада належить народові українському».
Цікавий також соціально-економічний бік проекту цієї конституції. Вся земля має бути націоналізована; тільки земля — не торгівля, не промислові підприємства. Націоналізація землі мала б бути проведена на підставі правила: «від власників-українців земля викупляється, від чужинців — відбирається без відшкодувань...»
Ціла програма Української народної партії була надрукована в 1906 р. з популярним викладом ідеології партії.
В 1905 р. УНП подала організований протест графові Вітте, тодішньому голові Ради царських міністрів, з великою кількістю підписів українців різних установ Харкова, інтелігенції та робітників проти закону 1876 р[227]. Граф Вітте телеграфічно відповів робітникові Біланкові, який був підписаний на протесті першим, що «закон 1876 року буде анульований»[228].
З головних постанов з’їздів Української народної партії цікаві постанови з’їзду в 1907 р., за часів реакції, що прийшла в Росії по революції 1905 р. Ось перший і четвертий пункти тих постанов, що показують ставлення партії, а це означає і самого М. Міхновського в першу чергу, до робітничого питання:
І. Український пролетаріат по містах має два завдання:
1) Організовано боротися проти капіталу.
2) Забезпечити себе від конкуренції зайд, головним чином росіян, які, гнані стихійною силою шукання ліпшого життя, потоками линуть на українські міста і — завдяки культурному гнобленню української нації, державній опінії російської державної народності й підмозі капіталістів, що самі складаються переважно з москалів (Лівобережна Україна) й тому охоче беруть до себе на роботу своїх земляків, — відбирають в українського робітника працю, випихаючи його з усіх професій, з фабрик, заводів і робітень у ряди безробітного пролетаріату, в пащу моральної, а потім і голодової смерті.
Поміщики, промисловці (Правобережна Україна) надто щиро беруться до колонізації.
IV .. .Пролетаріат нації пануючої і зневоленої — це дві класи з неподібними інтересами...[229]
225
Там же, стор. 3-4.
226
Там же, стор. 4.
227
Це власне не був «закон», а таємне розпорядження — «указ» міністра внутрішніх справ з дозволу царя Олександра II. — В. А.
228
Там же, стор. 4.
229
«Самостійна Україна», стор. 10.